dniprovska

Ну, а третий был дурак, ничего не знал и так,
И пошел без опаски налево.
Долго ль, коротко ль шагал, и совсем не страдал,
Пил, гулял и отдыхал, никогда не уставал,
Ничего не понимал, так всю жизнь и прошагал,
И не сгинул, и не пропал.

В. Висоцький «Лежит камень во степи»

Що є найважчим і найважливішим у професії політика? Правильно: вибір. Щоб утриматися на посаді, політичний топ-менеджер повинен ретельно аналізувати великі масиви інформації, відповідально зважувати «за» і «проти», прораховувати варіанти і тільки тоді приймати остаточне рішення.

Але сучасні українські реалії вщент розбивають віками перевірені стратегії й аксіоми. Щоб укріпитися на владному олімпі, топовому політикові треба начхати на всі мудрі принципи й заповіді і, не гребуючи ніякими методами, нагребти собі якомога більше повноважень та матеріальних благ, ні з ким не рахуючись: ні з народом, ні з політичними конкурентами, ні з зовнішньополітичними союзниками. Кар’єра Віктора Федоровича Януковича є яскравим тому прикладом.

«Вони не зможуть сформувати свій уряд, − казали глибокодумні політичні аналітики й оглядачі у 2010 році, − у Конституції чітко зазначено…» − «Шо-шо-шо? Шо там у Конституції? Хай ту Конституцію читає той, кому очей не шкода! Ми тушками всі діри в Основному Законі позатикуємо, а потім занесемо у КС чемодан з баксами і нагадаємо окремим суддям їхні минулі грішки – і всьо будєт чікі-пікі».

«Захід не визнає уряд, створений у неконституційний спосіб», − не вгамовувалися глибокодумні аналітики. − «Визнає, куди він дінеться. Злякається ефекту «доміно» − і все визнає, ще й похвалить за відновлення стабільності».

«Падіння рейтингів Януковича − абсолютно прогнозований наслідок некомпетентної та злочинної політики. Другий строк йому ні за яких умов не світить». − «Да? Та шо ви гаварітє?» Щоб просидіти два (і більше) строки, треба дати строк основному конкуренту: за косу – і в буцегарню. Реакція народу? Реакція демократичного товариства? Та начхати нам на ту реакцію! Народ і не пискнув. А антидотом Заходу є Схід. Покрутимося туди-сюди, пошантажуємо Захід Митним Союзом – і ті демократи зразу перестануть носом крутити.

«Янукович – не стратег, це все тактичні перемоги. Не можна діяти так прямолінійно. Вони таки дограються! Народ уже закипає!» − Ну, грати вони вміють. Якщо не в шахи і не в преферанс, то, принаймні в наперстки. Для озлобленої публіки у них є комбінація − проста, як три совіцьких копійки: у зомбоящик садять шустрого ведучого та зазивають народ на політичне ток-шоу. І публіка, замість того, щоб виходити на вулиці й протестувати проти злочинної, некомпетентної політики влади, біжить додому, щоб послухати «по тілівізору», що ж скажуть політики…

Ради справедливості слід зазначити, що малограмотний Чивокуня обставив не тільки наших доморощених розумак, а й хитромудрого ВВП. Путін лопухнувся з Януковичем тричі. Перший раз – коли підтримав його у 2004р., їздив по Україні агітувати за свого протеже (ледь не в штаб до нього записався), двічі поздоровляв невідомо з чим і став посміховиськом для всього світу. В Другий раз – коли зробив ставку на Тимошенко, а втретє – коли спробував втягнути Україну в МС шляхом грубого тиску й шантажу.

Володимир Володимирович – вихованець спецслужб і у стосунках з партнерами не обходиться без психологічного портрету – в фас і в профіль. Портрет Януковича підказав йому сценарій: «хазяїн-шістка». На перший погляд, лінія поведінки була обрана вірно. Федоровича важко назвати аристократом духу. Стратегія поведінки в нього тупа і примітивна, як валянок: гнутися під сильним і давити слабшого. Але щоб шістка прогнулася, вона повинна чітко усвідомлювати: Хазяїн має над нею абсолютну владу – нікуди від нього не рипнешся. Якщо подібний суб’єкт відчує слабинку, або угледить шпарину, крізь яку можна прослизнути – він моментально виходить з-під контролю.

Путін має потужні важелі впливу в Україні і в світі, але його влада – не абсолютна. У Януковича є невеличкий, але все ж таки реальний простір для маневру. Його електоральна база ще достатньо стабільна, а Захід вже достатньо стурбований реваншизмом Москви і не поспішає рвати контакти з українським керівництвом. Тому Путін раз за разом ловить облизня.

Ні, партія ще не завершена. В Кремлі ще розробляються підступні схеми й багатоходовки, а вірний кум Путіна – Медведчук – сумлінно каламутить воду, вкидає в інформаційний простір бомби й фугаси, закладає міни уповільненої дії, хитрує, мудрує… Янукович же і у вус не дує. Дав Андрушці Портнову по шапці, прищемив хвоста Нюсі Шуфричу, набрав у силові структури ландскнехтів – і порядок! Чи довго протримається такий порядок – одному богу відомо…

Яка ж тут мораль?

.