dniprovska

Кандидат у президенти Петро Порошенко сподівається, що переможець виборів визначиться уже в першому турі.

"Сподіваюся, що вибори пройдуть в один тур", - сказав він західним журналістам перед голосуванням у Києві, в Будинку офіцерів.

На запитання, куди буде перший його візит, до Москви чи до Європи, Порошенко відповів: "На Донбас".


____________________________________________________________________________________________________

Я далека від думки, що кандидат Порошенко - щирий і жертовний патріот. Згадаємо хоча б його канхветки "Рашен" з російським маркуванням після прийняття скандального закону про мови (для економії бабла).

Але піарників він собі підібрав достатньо кваліфікованих. Для глави держави, що набуває міжнародної суб'єктності, внутрішні проблеми мають стояти на 1 місці.

Але міжнародні візити президентові все одно доведеться робити. Тож краще всього, якщо перший візит буде не до геополітичних важкоатлетів (і тим паче не до столиці країни-окупанта), а в якусь нейтральну країну Балто-Чорноморської осі. У Грузію, чи Литву, чи хоча б у Польщу. Щоб продемонструвати пріоритети.

Коли аналізуєш реакцію континентальної Європи на різноманітні міжнародні події, то мимоволі виникає асоціація з жінкою клімактеричного віку, що судомно обмахується віялом і жалісно квохче: "Ой, нє нєрвіруйтє меня! Ой, нє нєрвіруйте!"

Сьогодні інфопростір облетіла звістка, що фрау Меркель підтримує терористів на Донбасі. Правда, підтримку проросійських терористів (точніше, свого камрада Володі) вона висловила досить стримано, поставивши умовою їхньої участі у круглому столі відмову від насильства. Але осадочок лишився.

Пані Меркель можна зрозуміти. Сповзання її давнішнього партнера у іншу реальність поставило під загрозу звичний для розпещених німчиків комфорт вкупі з високим міжнародним престижем.

Як було досі гарно жити! Німеччина рулила у ЄС, Путін бешкетував на пострадянському просторі, янкі експортували демократію на Близький Схід, а Китай постачав усьому цивілізованому світові дешеве барахло.

Коли у Путіна зірвало дах і він несподівано для всіх вдерся у Крим, цьому чудовому орднунгу настав гаплик. Економічні санкції, навіть слабенькі, вдарили не тільки по російській економіці, а й по кишенях німецьких бюргерів, від чиєї прихильності залежить кар'єра Залізної Канцлерки. Більше того, кримська криза обнулила авторитет європейських важкоатлетів як самостійних геополітичних гравців. Економічні колоси виявилися мілітарними дистрофіками, не здатними самотужки забезпечити безпеку континенту.

Тепер знову, як у часи холодної війни доведеться здаватися на милість дядечка Сема і визнавати безплідність усіх спроб відновити втрачений унаслідок ІІ Світової Війни потенціал.

Усе це дуже неприємно, тому фрау Меркель аж з-під себе вискакує, щоб умиротворити нещасного кремлівського параноїка (за рахунок більш сумлінного суб'єкта) і відтермінувати крах уже давно прогнилого порядку.

Однак, благими намірами, кажуть, вимощена дорога до Пекла, де фрау Меркель та інших європейських "миротворців" вже чекають Чемберлен, Гітлер, Сталін і Деладьє. Полковнику Путіну місце там давно зарезервоване...

Обама дає прикурити світовим монстрам...

Продемонструвавши цілковиту неспроможність гарантувати територіальну цілісність України, перед якою США мали міжнародні зобов'язання, американський президент поїхав у азійське турне, роздавати тамошній дрібноті гарантії безпеки і знаки підтримки у протистоянні з куди більш потужним суб'єктом, ніж РФ - Китаєм. Цікаво, чи повірили Японці, Корейці та інші союзники США у палкі запевняння заокеанського дядечка?

Таки буде в нас ІІІ Світова Війна. Усі ознаки наявні: економічна криза та розлади ВНД у світових лідерів. Одних колотить від реваншиського психозу, у інших - параліч волі та мислення.

Останнім часом у мене з френдами точаться постійні дискусії з приводу московської інтервеції та шляхів протистояння агресору. Оскільки істина ніколи не буває одномірною, то хочу чітко прояснити свою позицію.

Я виходжу з того, що хід будь-якого маштабного політичного/історичного процесу (а військове вторгнення РФ на територію України є, безумовно, маштабним явищем) зазвичай обумовлений не одним, а цілою комбінацією чинників, представлених у тій чи іншій пропорції.

Чинники, що спричинили критичну ситуацію в країні після повалення режиму Януковича і вторгнення російських збройних сил на територію нашої держави є, на мою думку, наступними.

1. Безвідповідальність антиукраїнської (ПР) та квазіукраїнської ("Батьківщина") політичної еліти, яка замість спільної роботи зі зміцнення обороноздатності держави та виходу її з глибокої економічної кризи зайнялася перерозподілом портфелів, дрібними торгами, взаємним шантажем та договорняками (між собою та з агресором), що закладють міну під територіальну цілісність і незалежність нашої держави. (Судячи з останньої істеричної заяви Ю. Тимошенко про вичерпаність мирних методів протидії тероризму на Сході, вона дещо запізно усвідомила банкрутство своєї політики загравання з агресором та колабораціоністами).

2. Плачевний стан українських збройних сил та служби безпеки, спричинений десятиліттями недбалого ставлення з боку правлячих еліт до питань безпеки та обороноздатності держави. При цьому нинішня влада, яка вже не вперше стає за кермо держави, повинна усвідомлювати, що й вона несе відповідальність за руйнацію ЗСУ та провальну просвітницьку політику щодо безпекових питань.

3. Понижений рівень національної свідомості та патріотизму на Сході й Півдні України, обумовлений змішаним етнічним складом населення (особливо це стосується Криму, Донбасу та крупних обласних центрів Півдня), попереднім планомірним зросійщенням промислових регіонів імперською владою, наявності у значної кількості жителів південного сходу родинних зв'язків з мешканцями Росі... Усе це заважає жителям Сходу і Півдня активно підтверджувати свою громадянську позицію і сприймати сусідню державу як агресора, з яким треба боротися в т.ч. і зі зброєю в руках.

4. Недостатня підтримка України з боку міжнародної спільноти та країн-гарантів по "Будапештському меморандуму", яка виключає поки що військову допомогу і обмежується санкціями проти РФ, що мають відкладений ефект.

У ситуації, що склалася, слід продовжувати тактику, засвоєну ще Майданом. Боротися за Незалежність та цілісність української держави, перешкоджати спробам правлячої кліки укласти зрадницькі угоди з внутрішніми та зовнішніми суб'єктами. І поменше оглядатися на думку егоїстичної та розважливої світової спільноти, а ставити її перед фактом, як це було, коли народ зруйнував домовленості про компроміс зі злочинним режимом, освячені президентом США. Борімося - поборемо.

США направили українським військовим 300 тисяч сухих пайків

--------------------------------------------------------------------

У мене така негарна підозра, шо ті пайки - просрочені (тіпа ножок Буша) і збочені на здоровому фастфуді янкі їх їсти вже не будуть. Тому це добро впарили нам у якості гуманітарної допомоги і гарантій по Будапештському меморандуму. На тобі небоже, шо мені негоже.

Так от я думаю, що для підвищення обороноспроможності нашої держави треба тими пайками з москалями поділитися - по брацкі. Віддати їм ті пайки на додачу до Криму. Хай вдавляться і повиздихають.

(Тільки спочатку нехай від кордонів наших подалі відійдуть - щоб не воняло...)

ЦІКАВА ПОСЛІДОВНІСТЬ ПОДІЙ...

1. Компанія Ахметова: силовий варіант вирішення кризи в Україні неприпустимий У політичної кризи може бути тільки одне рішення - мирне. Будь-який силовий варіант, будь-яке застосування зброї неприпустимі, йдеться в заяві компанії СКМ, поширеній у суботу, 25 січня, пише Інтерфакс-Україна.

"За такого сценарію в Україні не буде переможців, будуть тільки жертви і переможені. Але найголовніше - силовим шляхом виходу не знайти", - йдеться в тексті....

Нагадаємо, бізнесмен Рінат Ахметов 13 грудня 2013 року, виступив із заявою про ситуацію в країні.

"Моя позиція така: Україна і президент три з половиною роки йшли по європейській дорозі. І за цей час було дуже багато зроблено. У Вільнюсі угода не була підписана. Те, що мирні люди вийшли на мирні акції, говорить про те, що Україна - вільна демократична країна. І з цієї дороги Україна не зверне. І це дуже здорово.


http://www.newsru.ua/ukraine/25jan2014/ahmetov_maidan.html

2. Украинская власть совершает ошибку, оттягивая силовое решение кризиса, а в случае, если Майдан не разойдется сам, силовое подавление протестов будет неизбежно — в этом уверен советник президента Российской Федерации СЕРГЕЙ ГЛАЗЬЕВ, в сферу ответственности которого входят вопросы сближения Украины и России. В интервью специальному корреспонденту "Ъ" СЕРГЕЮ СИДОРЕНКО господин Глазьев поддержал идею глубокой федерализации Украины и сближения юго-восточной части страны с Таможенным союзом... http://www.kommersant.ua/doc/2400532

3. 29 січня 2014 року на внутрішніх митних пунктах РФ була розпочата тотальна перевірка української продукції та введені додаткові критерії по спрацьовуванню ризиків при розмитненні продукції походженням з України.

Російська Федерація з 6 лютого 2014 року обмежила ввезення на свою територію цілого переліку продукції українських підприємств.

Крім того, за інформацією Луганської регіональної торгово-промислової палати, на територію РФ обмежене і ввезення українського вугілля ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" (холдинг ДТЕК належить бізнесмену Рінату Ахметову).

==============================================================================

Отакі-то справи, малята-бізнесята. Якщо ваші заяви розходяться з думкою "старшого брата" - значить будуть вам перевірки на дорогах.

І на кого спиратися будете, щоб відстояти свій інтерес? На житєлєй югавастока, яким ви десятиліттями обіцяли дружбу с Рассієй, як панацею від усіх проблем (а самі тишком-нишком вивозили сім'ї та капітали у європи та америки)? Чи на галичан, яких ви не втомлюєтеся опльовувати і обзивати фашистами і бандерлогами?

Не буде України - буде вам усім повний Хюндай...

Як мені подобається слухати висловлювання чільних російських посадовців про Україну! Скільки в них прихованих змістів. От, наприклад:

"Путин не скрывал, что у него сложилось впечатление, что Евросоюз пытается своими соглашениями об ассоциации "зайти к России с заднего крыльца". А относительно попыток европейской дипломатии помочь Украине выйти из нынешнего кризиса, российский лидер вновь подчеркнул, что Украине "не нужны внешние посредники". "

Отакої! Якщо Європа заходить у Росію через заднєє крильцо, то тоді питання, а в який бік повернутий її фасад? Певно, у бік Піднебесної. Поки Путін відбивається від Гейропи, яка норовить зайти йому у заднє крильцо, китайці спокійно увійдуть через парадне :)

(Мені здається, для уникнення подальших конфліктів, потрібно вибудувати між Україною і РФ яку-небудь Велику Китайську Стіну, щоб ні Європа до них, ні вони до нас - і буде всім щастя)

Черговий виток протистояння між Майданом і владою змусив деяких політиків, аналітиків та нетерплячих громадян в унісон заголосити: «Санкції! Санкції! Ми вимагаємо санкцій до злочинної влади! Доколє! До яких пір демократична спільнота буде спокійно споглядати, як бандократія знущається над українським народом! Якби ми були потрібні демократичній спільноті, вона вже давно б запровадила санкції проти Януковича та його кліки і тоді...»

Шановні, попустіться. Захід і так нас підтримує. Якщо Майдан іще стоїть, то не в останню чергу тому, що на зустрічі в американському посольстві нашій «еліті» популярно, «на пальцях» пояснили, що буде, якщо зачистять Майдан. Але ви хочете надто багато. Ви просите не ДОПОМОГИ – ви хочете, щоб Захід зробив ЗА НАС нашу роботу. Щоб зовнішній тиск став рушійною силою внутрішніх політичних процесів. Так не годиться. Це ж все-таки НАША країна і лад в ній наводити ми маємо переважно власними силами.

Щоб там не казали жадібні політичні лузери, санкції САМІ ПО СОБІ не змінять радикально ситуацію. А якщо змінять, то не на краще. Подивіться на сусідню Білорусь. Чи стала вона демократичнішою від того, що до її уряду санкції застосовуються по повній програмі? Бігаючи після кожної сутички з «Беркутом» до закордонних дядь з проханням покарати Межигірського Хулігана, ми розписуємося у власні інфантильності й безпорадності. Більш того, ми бездарно розбазарюємо капітал міжнародної підтримки, який нам ще знадобиться у боротьбі з зовнішнім противником. Адже вигнати Хама з Межигр’я – це ще пів-діла. Янукович, якщо розібратися, є ПОХІДНОЮ проблемою. Після усунення «донецького бандита» з посади президента В. В. Путін нікуди не щезне і від ідеї відновлення СРСР не відмовиться і гачки, які він встроми у тіло держави, теж не розчиняться самі по собі. От тут нам і знадобиться зовнішня підтримка. Але ми ризикуємо так насточортіти нашим євроатлантичним партнерам, що у критичний момент вони махнуть на нас рукою і скажуть: розбирайтеся самі.

Майдан навіть у нинішньому стані діє не гірше будь-яких санкцій, бо вибиває з рук Януковича головний козир, завдяки якому він, не зважаючи ні на що, залишається найрейтинговішим політиком. Майдан крок за кроком, день за днем руйнує репутацію Януковича як сильного політика. Імідж залізного господаря здувається, як повітряна кулька...

Тут потрібно розуміти психологію електоральної бази нинішнього гаранта. Це – публіка яка вище за все ставить силу і авторитет. Вона може вибачити своєму обранцю навіть провали у економічній політиці, але слабкість вона йому не вибачить. Майдан – це свідчення слабкості Януковича в очах його потенційних виборців. Президент не здатен «навєсті порядок», тож який сенс підтримувати такого кандидата на виборах? Ні, масового перетікання електорату Сходу і Півдня до опозиційних політиків не відбудеться. Бо опозиційні лідери видаються йому ще слабшими і безалабернішими. Але, щоб там не казали, це дуже важливо, з яким настроєм голосують за кандидата: як за менше зло, чи як за кумира. І явка на виборах у електоральних вотчинах ПР, і готовність боротися за свій вибір – це теж дуже важливий чинник, який визначить результат перегонів.

Тож замість того, щоб роззявивши рота, чекати допомоги з-за кордону, краще подумати над більш ефективним використанням внутрішнього ресурсу спротиву.

Sic transit gloria mundi...

Колись на світанку двадцятого сторіччя німецький філософ Освальд Шпенглер написав твір «Присмерк Європи», де просував ідею занепаду європейської цивілізації. Я не фанатка шпенглерівських наративів, але загальний тренд він уловив вірно: кожна людська спільнота проходить етап піднесення, розквіту і згасання.

Останнім часом у мене виникає відчуття, що велика цивілізація Нового Світу, яка вважає себе оплотом гуманізму й демократії, поступово занурюється у сутінки. Сонце слави й успіху, що воссіяло над берегами Потомаку у минулому сторіччі, уже пройшло свій зеніт і западає за обрій. І занепад сей почався не вчора, не чотири роки тому, а перед самим початком нового тисячоліття, коли американці обрали собі президентом білого протестанта Джорджа Буша Молодшого з ай-кью трохи вищим, ніж у Віктора Януковича.

Джордж Буш втягнув країну в дві абсолютно безглузді й завідомо програшні війни, а економіку довів до такого стану, що його й досі згадують незлим тихим словом. Правда, вислів «Буш довів/втягнув» є досить умовним. Адміністрація Буша втягнула і довела. Адже президент в Америці – це всього лише вивіска, за якою стоять певні фінансові й промислові кола. Більш-менш самостійними фігурами були хіба що Вашингтон, Лінкольн, Рузвельт та Рейган.

Тепер колишній улюбленець найпотужнішої в світі країни перетворився на кульгаву качку, одного з найодіозніших персонажів американської політики. Так зазвичай ненавидять лише те, в чому хочуть приховати власну провину. Адже американців ніхто не примушував обирати цю персону на посаду глави держави, тим більше двічі – бачили очі, що вибирали!

Проклявши Буша разом з усіма республіканцями, громадяни США впали у інші крайнощі: обрали солодкоголосого чорного професора – повного антипода Буша Молодшого. Але протилежності, як відомо, є два боки однієї медалі. Будучи абсолютно протилежним по формі, Обама, тим не менш, є копією Буша по суті. Спільною рисою їхньої політики є авантюризм, популізм і безвідповідальність та повна відсутність позитивних результатів, як в економіці, так і в зовнішній політиці.

З перших же місяців перебування Обами у Білому домі стало ясно, що він не знає, що робити з економікою ввіреної йому держави. Усі передвиборчі тези, запозичені в Рузвельта, Кеннеді, та Клінтона і переспівані ним у пікантному «стилі соул», виявилися недієздатними в нових реаліях, а вигадати щось оригінальне він так і не спромігся. Країна загрузає в боргах, безробіття сягає рекордного рівня, світові справи заплутані, як ніколи, а нація знову обирає цього невдаху на посаду президента. «Коней на переправі не міняють» − так аргументував своє рішення Комітет виборців, який віддав більшість голосів за кандидата, що програв мільйон голосів у popular vote своєму супернику.

Точно такими ж резонами керувався цей високоповажний орган, коли свого часу присудив перемогу у 2004р. Джорджу Бушу Молодшому, який теж де-факто програв. Ну, коней, може і не міняють, а от віслюків у таких випадках не запрягають. Скажений білий мустанг переправив країну через ріку крові й вивіз у поле скорботи. У яку прірву затягне її чорний віслюк – один Бог відає.

У машині американської демократії зламалися запобіжні механізми. Раніше, коли який-небудь президент проводив не вельми успішну політику, то народ обирав іншого, що коригував курс свого попередника і тримав баланс. Останнім часом старі, перевірені механізми не працюють. Бо змінилося суспільство. Основа американської демократії – оті grassroots, на яких тримається Республіка, − поступово всихає. Нація з одного боку маргіналізується – поповнюється емігрантами в першому поколінні, сексуальними меншинами, потомственними отримувачами державної допомоги, декласованими елементами, тощо; з іншого боку відбувається деградація еліти, яка все більше покладається на спекулятивний капітал.

Рим став на шлях занепаду, коли перестав виробляти матеріальний продукт. Усі продукти завозилися з провінції, а у Римі стали займатися тим, що нині іменують виробництвом інформації та послуг. Америка Обами, на відміну від Америки Рузвельта (під якого він так переконливо косив), вже не є осередком виробництва. Усе виробництво товарів розосереджене у інших точках планети, а США виробляють переважно інформацію і послуги та надувають фінансові бульбашки. І економіка, а з нею і нація, поступово втрачає грунт, а з ним − і відчуття реальності. Тому й обирає та переобирає таких от президентів…

Що означає переобрання Обами для України? Швидше за все, будуть продовжуватися торги: ви нам уран/землю/надра/активи, а ми вам дамо черговий кредит і поручкаємося з вашим очільником на самітах. Он, посол США в Україні вже заговорив про необхідність впровадження ринку землі…

Свідома громадськість нарікає на те, що за часів Обами Америка втратила до нашої країни цікавість. А я кажу: краще б вона нами взагалі не цікавилася. Краще б не спокушала нашу національну інтелігенцію та опозиційних політиків своєю допомогою у боротьбі з пост-радянським авторитарним режимом і не спотворювала природній процес переходу від диктатури до демократії. Буш з Обамою піднесли нам суворий урок: у боротьбі з внутрішнім противником треба покладатися тільки на власні сили. Бо «стратегічні партнери» можуть кинути у найскрутніший момент. От тільки політичної сили, здатної консолідувати розорене «демократичними баталіями» українське суспільство і запропонувати достойну альтернативу президенту з низьким рівнем ай-кью, і досі немає. Зате є проекти, з якими навіть недолугий український очільник може розігрувати дуже вигідні для себе комбінації…

Колись я бажала процвітання Америці, бо вона здавалася надійним союзником молодих демократій. Нині ілюзії розвіялися. Сильні, агресивні Сполучені Штати, сита, лінива Європа, залежна від Російського газу, і стабільна, накачана нафто доларами РФ – це бермудський трикутник, у якому захлинається наш суверенітет. У цьому розкладі нам місця немає, як би ми не старалися відповідати демократичним стандартам. У короткострокові перспективі повернення Обами у Білий Дім призведе до подорожчання нафти та сировини. Чи отримають бонуси Газпром та наші доморощені олігархи – покаже час. Але в довгостроковій перспективі нас, швидше за все, чекає нова хвиля кризи, яка, можливо, змиє увесь непотріб, що обліпив Печерські Пагорби, а може змиє нас усіх у небуття. Поживемо – побачимо…