dniprovska

Останнім часом мене дуже дивує й непокоїть повальне захоплення махновщиною в середовищі національно свідомої публіки. Нє, Нестор Іванович Махно, безумовно, був фігурою колоритною, блискучим тактиком і щирим патріотом своєї землі (на власний, примітивний, манер). Та все одно я не розумію, навіщо так підносити діяча, котрий боровся проти української держави і лигався з її ворогами – більшовиками? Але стратегічний ідіотизм «Батька» мало турбує його духовних нащадків. Українці, як і більшість націй, чий менталітет формувався в умовах бездержавності, не мають хисту до стратегії, не люблять її, не цінують і не поважають політиків, здатних мислити стратегічно. Натомість, біжать, задравши штани, за різними популістами та шибайголовами, які, самі того не відаючи, ведуть їх у Тайговий Тупик. (І я не здивуюся, коли згодом виявиться, що до популяризації махновщини в Україні значною мірою доклалися сили, зацікавлені, щоб новітня Українська Держава сконала, як сконала колись злощасна УНР…)

Серед наших громадян настійливо поширюється думка, що горизонтальні, аморфні, анархічні структури, не скуті жорсткою дисципліною та субординацією, є життєздатнішими і конструктивнішими, ніж структури вертикальні, підпорядковані єдиному центру. На чому базується така впевненість – я поняття не маю: історична практика не підтверджує цю тезу, в т.ч. й Історія України. Давайте порівняємо два типи національно-визвольних змагань: махновщину та визвольний рух на Західній Україні у рамках ОУН-УПА.

Махно здувся за три роки, РПА, яку він зляпав, і двох років не проіснувала, а УПА протидіяла двом тоталітарним імперіям з 1942-го по 1954-й р. (як мінімум), при тому, що її боротьба протікала в набагато скрутніших умовах. Апарат насильства, яким володів Сталін, був на порядок потужнішим, ніж той, що мав у своєму розпорядженні Ленін. Внутрішньо- та зовнішньополітичні позиції совєцької влади у повоєнний період були непорушні, тоді як у часи Громадянської війни режим більшовиків тримався, що називається, «на соплях»; і якщо їм вдалося вижити й укорінитися, то не в останню чергу завдяки таким телепням, як Нестор Махно, котрі виносили на багнетах своїх гетьманів, зате помагали гранично небезпечній тоталітарній секті розправлятися з її супротивниками. То навіщо нам відновлювати згиблу махновську модель, якщо в нас є більш успішні приклади організаційної діяльності? Питання, звичайно, риторичне…

( Read more... )

У експертних та медійних колах існує думка, що головним бенефіціаром Майдану став чинний губернатор Дніпропетровщини, олігарх та медіа-магнат Ігор Коломойський. Може, і не головним, але доля істини у подібних твердженнях є. Дійсно, останнім часом популярність та політична вага дніпропетровського бізнесмена та його команди зростають у геометричній прогресії, хоча я особисто ніколи не схильна була його ідеалізувати , а з часом ще більше утвердилася в думці, що цей діяч – не такий білий і пухнастий, як декому здається.

Звичайно, на початку війни позиція дніпропетровського губернатора та його команди була куди більш достойною, ніж позиція донецької братви, чия діяльність носила всі ознаки державної зради. Але чисельні спроби героїзувати Коломойського і Ко є абсолютно недоречними. Коломойський просто виконував свій громадянський обов’язок і рятував свій бізнес, бо прекрасно усвідомлював: без України, з якої він стільки років викачував ресурси через корупційні схеми, він – нуль без палички. Було б також наївно вважати, що цей вічний космополіт та зубата акула бізнесу раптом перетворився на щирого українського патріота та ефективного власника. Просто на відміну від примітивних донецьких рептилій, здатних мислити лише простенькими одноходовками, Беня може розраховувати на пару кроків уперед – недарма ж у школі на відмінно вчився. Але мета у цих Йорків та Ланкастерів української політики одна: урвати собі ласий шмат.

Донецькі намагалися шантажувати Київ сепаратизмом, але забули відому мудрість: не варто пускати у дім тигра, щоби вигнати вовка. Сподіваючись налякати центральний уряд, горе-сепаратисти пустили в свій регіон російського ведмедя, який розніс Донбас на друзки і перетворив колись могутній донецький клан на кладовище політичних трупів (а в перспективі – і не тільки політичних). Коломойський до таких примітивних трюків вдаватися не став – він знайшов куди більш витончений та дошкульний спосіб впливати на центральну владу, ніж загрожувати їй відділенням двох депресивних, дотаційних областей. Важіль Коломойського – це добровольчі батальйони, котрі беруть участь у АТО і позиціонуються у ЗМІ як «цвіт нації», здатний у будь-який момент розвернутися, оголити фронт, і піти на Київ, щоб спитати [Петю, що той зробив для Бені].

Взагалі, поділ вояків, котрі захищають Вітчизну, на «цвіт нації», який треба берегти, немов зіницю ока, для майбутнього Майдану та «біомасу», котру можна кидати у котли та прикривати нею «еліту», є несправедливим. І добровольчі батальйони і частини ЗСУ мають свої переваги та недоліки. У професійних військових часто спостерігається схильність до перестраховок, формалізму та брак мотивації. Добровольчі ж батальйони мають високу мотивацію, але грішать некерованістю, дилетантизмом та авантюризмом, що часто призводить до непорозуміння між кадровими офіцерами та добровольцями – і це не кращим чином позначається на координації дій, а де немає координації – там неминучі втрати.

Більш того, медійне висвітлення діяльності добровольчих батальйонів є на порядок якіснішим та інтенсивнішим, ніж висвітлення дій ЗСУ, котрі не мають таких впливових патронів, через що у пересічного обивателя, який бачить війну через призму ЗМІ та Інтернету, складається враження, що воюють у зоні АТО переважно «Семенченко», Береза і Ярош, а Генштаб у них на посилках…

Завдяки медійній накачці авторитет комбатів-добровольців у суспільстві є незрівнянно вищим, ніж авторитет «паркетних генералів» і це перетворює «отаманів» на впливові політичні фігури. Ну а бізнес-групи, які забезпечують матеріальну та медійну підтримку добровольчим загонам, час від часу ставлять цими фігурами шах Королю, пардон, Президенту. І навіть погрожують матом…

Синхронізувавши свій наїзд на Генштаб з масованим наступом регулярних військ РФ на Донбас, дніпропетровська команда вчинила не менш підло, ніж донецька шпана, котра почала будувати Лугандон і видушувати з Києва гарантії та преференції, коли країна хиталася на краю прірви. Так, «патріоти з Дніпра» досягли своїх цілей, нагорода знайшла їхнього героя і, певно, ця хитрожопа публіка вважає себе набагато розумнішою за своїх конкурентів з Краю Териконів. Але якщо ці пани такі розумні, то вони повинні усвідомлювати, що теж грають з вогнем.

По-перше: систематичні, огульні та бездоказові звинувачення вищого політичного та військового керівництва у зливанні «цвіту нації» можуть мати ефект «хлопчика і вовків». В один прекрасний день нещастя таки станеться, а публіка, чий мозок уже адаптувався до щоденних алярмів типу «а-а-а-а!!! сукісволочіслівают!!!!», і вухом не поведе.

По-друге, політичні креатури мають властивість обертатися проти своїх творців. Свіжий приклад – потворна Галатея-Лугандонія, яка змела з політичної арени донів-пігмаліонів. Можливо, у Коломойського і немає підстав сумніватися в лояльності своїх комбатів. Але ці горе-стратеги самі рубають гілку, на якій сидять, демонстративно кладучи болт на військову дисципліну та субординацію. Якщо командири середньої ланки публічно звертаються «по-матушкє» до вищого керівництва та публічно критикують його дії, то вони кидаються бумерангами. Бо цілять в конкретних генералів (яких, може, і є за що критикувати), а розносять вщент Посадовий Авторитет Командира, без якого жодна воєнізована структура існувати не може. Якщо майор гвардії влаштовує публічне шмагання генералів у ефірі та розпатякує та тему: какієонісволочі і каконіврутпрєзідєнту, то в один прекрасний день його власні підлеглі пошлють його самого на три букви, оголосять брехуном і зливальником та підуть до інших командирів.

Якщо хтось думає, що стосунки командирів добровольчих батальйонів та їхніх солдатів є ідилічними, той глибоко помиляється. А може, «Семен Семенченко» вірить у чарівну дію свого персонального авторитету та харизми? Ню-ню… Блажений, хто вірує…

Тому хитромудрі політичні ляльководи, відправляючи партію м’яса на Київ для вибивання собі преференцій та бенефіцій, або для заміни якого-небудь Гройсмана на Корбана, можуть отримати абсолютно несподіваний результат. Народ збере жужмом усю цю олігархічну камарилью і вкине у один сміттєвий бачок, щоб вони там розібралися у «теплій, дружній обстановці», хто кому і що должОн, поки їх не прикриють кришкою і не відправлять на звалище Історії…

Ще всі бюлетені не обробили, а ЗРада вже готує звернення до КС з питанням скільки їй жити лишилося.

З огляду на склад КС, дадуть їй відстрочку до 17 року. Підозрюю, що цих упирів тільки шинами можна буде викурити.

Майдан must be!

Важка то справа - в часи війни перетворити обхідний шлях у прямий, обернути біду собі на користь.

Сунь-цзи "Мистецтво війни"


If you can meet with Triumph and Disaster.
And treat those two impostors just the same

"If" Joseph Rudyard Kipling

Реакцію переважної більшості українців на російську агресію можна характеризувати як шок. Я до більшості не належу і фактом інтервенції шокована не була. Правда, не тому, що мені подобається війна з усіма її жахливими атрибутами, а тому, що я завжди відчувала невідворотність з’ясування стосунків між Руссю-Україною та Московською Ордою. Це відчуття вперше з’явилося у 2004-му, коли Москва з усіма своїми придатками визвірилася на українців за те, що вони не схотіли саджати собі на шию кремлівську маріонетку. А коли десять років потому ми чітко і недвозначно дали зрозуміти, що душу й тіло ми положим за свою свободу [від північного сусіда] – війна стала невідворотною.

А що ви думали, ця імперія так просто, з миром нас відпустить? Ви дійсно вірили, що такі цінні речі, як свобода, демократія, державний суверенітет можна отримати задаром – просто прийшовши на виборчу дільницю і поставивши хрестик у відповідній графі? А дзуськи! No pain – no gain! Easy come – easy gone!

( Read more... )

10:16 - УДАР ініціює відставку Турчинова.

10:54 - Турчинов міняє губернатора Одеси (Немировського замінив Палиця - які символічні прізвища :))

12:02 - УДАР передумав зміщати Турчинова.

Медведчук: "Їм (опозиційним лідерам) хочеться воювати? Я воювати вмію. У нас достатньо сил і можливостей, щоб відстояти наші погляди і переконання".span>

________________________________________________________________

Так, пан Медведчук воювати вміє. Правда, віддає перевагу не чесному, відкритому поєдинкові, а інтригам і підступам.

Тому наступний хід, певно, буде конем (троянським)

Про дефолт в Україні можна говорити як про інструмент оздоровлення економіки країни, вважає голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський.

"Можливо, хоча б на експертному або на політичному рівні, не хотілося б про це говорити, але давайте поговоримо про дефолт як про інструмент оздоровлення економіки країни в середньо- і довгостроковому плані", - сказав він на прес-конференції в агентстві "Інтерфакс-Україна" у рамках проекту "Мнения" в четвер.

На думку експерта, боргове питання для України - насамперед політичне.

___________________________________________________________________________________

Можливо, чисто з економічної точки зору дефолт є свого роду "холодним душем", стресом, що може вивести паралізовану економіку зі ступору.

Але слід віраховувати і політичні наслідки дефолту, зокрема, ЗОВНІШНЬОполітичні.

Здається, у комплексі цю подію ніхто ще не намагався змоделювати :(

Часткова зміна складу уряду України не вирішить політичної кризи в країні.

Про це заявив лідер партії "Удар" Віталій Кличко.

"Часткова зміна уряду нічого не вирішить. Глава уряду Микола Азаров має піти у відставку", - сказав він на брифінгу в штабі національного спротиву в понеділок.

Кличко наголосив, що нинішній Кабінет Міністрів відповідальний за зрив євроінтеграції України, економічну та політичну кризи в країні.


http://www.pravda.com.ua/news/2013/12/16/7007251/

______________________________________________________________________________________

Заява по суті вірна. Але якщо Віталій Кличко претендує на посаду президента у такий складний для країни час, то він повинен розуміти: якщо він не стане справжнім лідером Майдану, якщо його політична сила не спроможеться стати у авангарді руху за євроінтеграцію, якщо він і далі буде "соображать на троіх", а не згуртує навколо себе усі конструктивні сили, які ще залишилися у державі, то Президентом з великої букви він ніколи не стане.

І взагалі президентом може не стати.

Ану, Віталік, качни політичними м'язами! ;) Покажи, що вони в тебе є.

Була я вчора на Майдані... Ну що сказати... У соцмережах євромайдан, звичайно, виглядає яскравішим, ніж «в натурі». Та це дрібниці – це ще не вечір. Так от, стояла я на Мадані під проливним дощем, а поряд тупцяла зграйка міліціянтів у накинутих на голову плащах, схожа на зграйку чудернацьких синіх круків з полотна якого-небудь Далі. І у цій мряці в голову лізли одвічні питання: «хто винен?» і «що робити?». Чому стрілка геополітичного компасу, яка останнім часом чітко вказувала на Захід, знову зателіпалась, як маятник? Що обумовило чергову кризу у стосунках між Україною і Європою?

( Read more... )

На конгресі Всесвітньої боксерської ради, чемпіонський поясом якої володіє українець Віталій Кличко, він заявив, що поки не має наміру завершувати професійну кар’єру.

Як інформує авторитетний портал BoxingScene, Віталій готується до того, аби вийти в ринг у 2014 році.

За словами Кличка-старшого, травма руки, через яку довелося перенести бій проти Бермейна Стіверна, його уже практично не турбує. Відтак, існує ймовірність, що саме Стіверн стане суперником українського чемпіона. Утім, ні дата, ні місце поєдинку поки невідоме.

До слова, на тому ж конгресі Віталій заявив про власний намір балотуватися на посаду президента України у 2015 році.

Джерело: Телеканал новин "24"

__________________________________________________________

Цікаво, якщо Кличко стане президентом, він буде продовжувати боксерську карьеру, чи присвятить себе розбудові Дрежави?

Може, варто зосередитися на чомусь одному? Політика - не іграшки, а дуже небезпечний спорт :)