dniprovska

Ну що ж, шановне панство, якщо вірити нашій ЦВК, вибори в Україні відбулися. Характерною рисою осінніх парламентських перегонів була вкрай низька явка і, якщо вірити спостереженням Б. Філатова, гранично слабкий інтерес молоді до виборчого процесу. Це – важливий симптом. Особливо коли згадати, що саме студенти (молодь) з МАЙДАНОМ БЕЗ ПОЛІТИКІВ стали тригером, що запустив доленосні для нашої країни (і, не побоюся сказати, для всього світу) події. І якщо молодь забила на ці вибори – значить на них немає Партії Майбутнього.

Правда, впадати у відчай теж не варто: нинішній склад Ради буде якіснішим і більш проукраїнським, ніж попередні. Нарешті не буде в законодавчому органі комуністів (народ сам їх люстрував). А політична сила, створена на уламках одіозної ПР, яка виступала під проросійськими гаслами, матиме дуже скромне представництво. Більш того, я б не стала відносити таких політиків, як Бойко з Льовочкіним, до чисто проросійського лобі (роль Льовочкіна у організації Євромайдану ще остаточно не розкрита ;), як не стала б плекати ілюзії щодо глибини патріотизму потрійного громадянина Коломойського та деяких його протеже. Власне, індикатором проукраїнської чи антиукраїнської сутності політичних діячів є не тільки і не стільки їхні слова та партійні гасла, скільки реальні справи та наміри. Якщо депутат прийшов у Раду, щоб лобіювати корупційні схеми, або роздмухувати чвари й істерику в ситуації, коли країна у смертельній небезпеці, то якою б рясною не була його вишиванка, проукраїнським назвати його не можна.

До речі, наші російські «друзі» це розуміють набагато краще за нас, тому всі сили своєї агентури кинули не стільки на просування до Ради синяків з комуняками та всяких Шуфричів, а на розкладання яєць у кошики різних патріотичних політпроектів, недопущення концентрації влади в руках Глави Держави (передвиборче «мочилово» невгодного «Порошка» йшло в кращому стилі московської політтехнологічної школи) та перешкоджання порозумінню між різними партійними фракціями у питаннях, важливих для життєздатності країни. На комфортного прем’єра ВВХ, звичайно, вже розраховувати не може: «Двічі не Судимий і все ще Легітимний» лежить у нього під боком у стані політичної коми, у Юлії ж Тимошенко – цілком прогнозований політичний клімакс і зі своїми жалюгідними відсотками вона ніяким боком на прем’єрську посаду не пролазить…

А от білий пухнастий кролик-фронтовик – цілком. На превеликий жаль «шоколадного зайця». Хоча згідно екзит-полам та попередньому підрахунку голосів, БПП матиме найбільш солідне представництво у Раді, він взяв менше, ніж йому прогнозували. Причин тут декілька. НМД, фатальну роль тут зіграли Мінські угоди, котрі патріотичний електорат сприйняв як зраду, та Іловайська трагедія, на якій безсовісно піарилися конкуренти БПП включно з тими, хто здав Крим і ВЕСЬ Донбас. Непрямим доказом цього припущення є той факт, що Блок Порошенка суттєво втратив підтримку в Західних областях, які на президентських виборах віддали йому найбільше голосів. Парламентські перегони-2014 зберегли тенденцію останніх років, коли найбільш патріотична частина суспільства робить найдурніший вибір і благими намірами мостить собі дорогу до пекла. (Ну і ради справедливості слід зазначити, що передвиборчий список БПП та список мажоритарників теж не надихав: потріпаний самбіст Юра Луценко, загальмований Віталик, що три місяці не міг підігріти киянам воду, синок, куми, кумасі, низка одіозних персон, які асоціюються з режимом Януковича – увесь цей баласт тягнув президентську силу на дно).

( Read more... )

Я бачу, що напередодні виборів серед політично підкованої публіки пішла мода перебирати різні сорти олігархів та рефлексувати на тему, хто з них "патріот", а хто підлий риг.

Приблизно таким же безглуздим ділом займалася публіка 4 роки тому, коли йшли запеклі дискусії на тему хто є меншим злом: Тимошенко, чи Янукович (аферистка, чи бандит). Копирсатися у різних сортах продуктів політичного метаболізму - улюблене заняття вітчизняних політологів та аналітиків (ак професійних, так і аматорів).

Зараз деякі наївні політолухи проводять думку, що одні олігархи (такі, як група "Приват") є хорошими, патріотичними, а тому проекти й мажоритарщики ними фінансовані, є меншим злом, ніж проекти підлого Фірташа-Льовочкіна :)

Насправді, усі олігархи - ні хороші, ні погані (за винятком хіба що кума Путіна, який є абсолютним злом для України): вони - олігархи, і цим усе сказано. Майже всі крупні власники-монополісти, що справляють реальний вплив на українську політику, є зденаціоналізованою квазі-українською елітою, якій невідоме справжнє, глибинне почуття патріотизму, тому що більшість з них - космополіти. По-справжньому вони люблять не країну, громадянами якої вони формально є, а свої бізнес-імперії. Кожен з них може бути однаковою мірою корисним і небезпечним для Держави залежно від обставин. І довіряти їм НІКОМУ не можна. І у ВР їх треба одне-одним урівноважувати, або гнати їх усіх разом у шию і скидати скопом у один сміттєвий бачок.

Зараз у політиці утворився майже той самий Бермудський трикутник, що був окреслений політичними процесами 2005-2010р.р. Є Український Президент з обмеженими повноваженнями, якого Майдан привів на місце Президента України (ну, ви розумієте різницю ;), є дніпропетровська команда, яка дуже натурально косить під патріотів, і є голубі махрові реакціонери (донецькі), що виступають під відверто проросійськими гаслами. Різниця лише в тому, що Порошенку вдалося втримати високі рейтинги своєї партії, донецька команда є відверто слабкою і рахітичною, ну а Беня зі своїми безмежними амбіціями може зіграти таку ж деструктивну роль, яку свого часу зіграла Тимошенко. Тільки Юля була дамою публічною і брала горлянкою та блискучим перфомансом; Беня ж звик діяти за лаштунками, але його вплив від того анітрохи не менший.

Посада губернатора ключової Дніпропетровської області та фактичний контроль за Одеською й Харківською областями в умовах російської інтервенції дає Коломойському колосальні важелі впливу. Залишається тільки взяти під своє крило Донбас і Запоріжжя з Херсонщиною - і Беня може претендувати на роль некоронованого короля Південного Сходу. По суті створюється новий південно-східний анклав, але під контролем не донецької, а дніпропетровської братви. І коли деякі наївні патріоти кричать "дайте Коломойському Донбас - він наведе там порядок" - вони не розуміють, що порядок на Сході має наводити Держава і тамошня громада, а не "добрий олігарх". Вовк - поганий сторож овець.

Додайте сюди персональну армію, створену під шумок захисту Вітчизни, і оціність "красоту ігри". Гвардійцям своїм сірий кардинал української політики дав щедрий посаг і розтикав у різні політпроекти. "Отци-командіри", яким благоволить губернатор Дніпропетровщини, - теж цікаві персони: два російських офіцери, морячок-казачок із Севастополя з мутною біографією та лідер ультранаціоналістичної організації, відомої тісними контактами з російськими нациками. Можливо, ці діячі і справді будуть працювати на благо України, не жаліючи живота свого, але не завадило б мати у ВР і силу, котра у разі потреби штрикнула б їх вилами під сраку ...


"Ну а як же Порошенко?", - спитають прибічники демократії, - "невже його не треба обмежувати та врівноважувати". Треба. І Петя - не ідеальний олігарх, хоча й найменш зденаціоналізований. От тільки обмежувати і врівноважувати його треба не бенями, пінями, льовочками і юльками з пасторами, а політсилами, сформованими передовими суспільними класами. Поки такої сили не видно, але краще її сформувати пізно, ніж ніколи, тим більше, що вік новій раді пророчать не дуже довгий...

Я дивлюся, наша публіка у захваті від «народної люстрації». Депутат у сміттєвому бачку! Депутат з розбитою мармизою! О! Нарешті! Не буде люстрації зверху – каструємо люструємо знизу!

Особисто я нічого захоплюючого в цьому не бачу. І зовсім не тому, що мені шкода об’єктів люстрації. Я не відчуваю до цих персон ніякого співчуття. Але демонстративне викидання на смітник і побиття депутатів особисто у мене справляє враження деякої театральності. Взялися бити якого-небудь рига, або тушку – то побийте його так, як беркути били майданівців. А ні – то не чіпайте політичного г-на, бо вонятиме до самих виборів, не робіть з негідника мученика і не додавайте йому електоральних балів.

Я розумію наш народ – у нього вривається терпець. Йому набридло, що над ним стільки років безкарно знущаються. Але якщо ми хочемо докорінної перебудови суспільства, ми повинні усвідомлювати, що самосудом ми його не оновимо і не виправимо, а лише вкинемо у вир анархії, а за анархією, як відомо, слідує диктаторський порядок. В українських же реаліях за анархією йде ЧУЖОРІДНА диктатура. Наш народ ніколи не стане по-справжньому вільним, якщо не усвідомить і не визначить міру ВЛАСНОЇ відповідальності за те, що ним стільки років правили бандити і здирники. Адже свобода дається тільки відповідальним суб’єктам.

Ну ми ж усі розуміємо, що наш корумпований, тупий і зрадливий політикум не з неба на нас упав. Ми самі його породили і обрали. Звичайно, Шуфрю/Гадіка/Чечьотку та інших овочів обирали жителі Донбасу. Але донецька команда ніколи не отримувала у нас абсолютної більшості голосів. І якщо ця гоп-компанія дорвалася до влади, то тому, що ми постачали до ВР партії тушок, котрі залюбки лягали під свинохряка і врешті-решт породили кримінальну диктатуру, яка довела країну до ручки. І корупційні потоки, які живили бандитську владу, наповнювалися з тоненьких струмочків, що витікали з наших кишень. Там, де не дають, там і не беруть. Замість того, щоб консолідовано боротися з корупцією і свавіллям чинуш та можновладців на рівні територіальних громад, ми везли й несли, тицяли у кишені, щоб сприяти вирішенню наших побутово-бізнесових проблем і мовчали в шмаття, коли влада нас ставила раком. І дочекалися, що злоякісні утворення розрослися до катастрофічних масштабів.

За своїм характером корупція в Україні є подібною флегмоні. Це такий різновид тяжкого гнійного запалення, коли гній не скупчується на окремій ділянці (як у випадку абсцесу), а розливається по тканинах, що робить лікування складним, болісним, тривалим і комплексним. Усі органи влади в нас настільки просякнуті гноєм корупції та зловживань, що вичистити їх одним махом неможливо, не доводячи суспільство до летального стану. Але деякі санітари-самоуки лізуть туди тупим, брудним скальпелем, не переймаючись правильною постановкою діагнозу та знанням етіології соціальних хвороб. Просто руки чешуться різонути по живому і подивитися, як кровичка потече.

Людям пропонують примітивні рішення складних проблем, збиваючи їх зі шляху істинного. Якщо розібратися, то поведінка наших сучасних опришків є абсолютно нелогічною. Перед ними широко відкриті двері у владу, а вони вперто лізуть у вікно. Революція Гідності, як і попередня, Помаранчева революція, відчинила перед новонародженими соціальними класами і прошарками двері до законодавчого органу влади, через які можна було увійти у владу виконавчу та судову і здійснювати там перетворення та пильнувати за дотриманням законності. Хтось скористався цим шансом? Так, аферисти, популісти й бандити.
І якщо десять років тому народ просто дистанціювався від участі у політичному процесі, воліючи сидіти на дивані перед зомбоящиком і прикидати: в кого коса довша – у Юльки, чи в Інки Сільотки, то зараз публіка стала набагато агресивнішою. Але логіки й конструктиву в її діях не прибавилося. Коли ненависний донецький Хам узурпував владу і доточив собі повноваження, які виборці йому не делегували, наш народ відреагував «цивілізовано»: задравши штани й спідниці, побіг на нелегітимні вибори, оголошені злочинцем, легітимізувавши таким чином узурпацію і подовживши життя диктатурі. Тепер, коли він має цілком законні можливості долучитися до влади і очищати її від корости в рамках правового поля, він кинувся у всі тяжкі, влаштувавши Коліївщину нон-стоп.

Звичайно, хочеться сподіватися, що вся ця смітникова люстрація є елементом передвиборчої кампанії. Але ті, хто її затіяв, або не розуміють, що грають з вогнем, або спеціально підливають масла у вогонь, трансформуючи притаманне будь-якому народові прагнення справедливості у жагу помсти. Залишати безкарними злочини, які були вчинені можновладцями за жодних умов не можна. Але за жодних умов не можна робити помсту самоціллю.

Отримала сьогодні з поштою чергову порцію агіток від Ляшка і Гриценка.

Розбирати маячню Ляшка немає сенсу - там не аналіз потрібен, а діагноз... Є сенс лише поцікавитися, хто фінансує цей проект (доволі успішний, до речі - партія Ляшко посідає 2 місце у рейтингах після партії Порошенко)? Кажуть, Ляшко - проект Льовочкіна (точніше - один із проектів).

А от Гриценку має сенс зроботи зауваженя. Полковник ніби то репрезентує громадянське суспільство, претендує на свіжість, політичну зрілість та новизну, а демагогію розводить, що той Ляшко - тільки вил не вистачає.

Во пєрвих строках - гасло: МИ ЗМУСИМО ВЛАДУ ПРАЦЮВАТИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ. Ага: ми (тобто ВОНИ)самі по собі а влада, та що біла й пухнаста і вся в шоколаді - сама по собі:)

Пан Гриценко, який є (і планує знову стати) депутатом Законодавчого ОРГАНУ ВЛАДИ чомусь вважає, що до влади він ніяким боком не дотичний. Це дуже зручно, мати всі вигоди від депутатського статусу, а всі провали політики списувати на якусь абстрактну владу.

А ось наш доморощений Бонапарт хвалиться, що його партія допомогла батальйонові "Донбас" придбати 1200 комплектів нових топографічних карт. Бо хлопці скаржилися, що найновіші карти, котрі є у розпорядженні збройних сил, були видані ще у 1989 році. Слава, слава ГП!

От тільки виникає маленьке питаннячко: а що робив пан Гриценко на посаді Міністра Оборони та голови комітету ВР з питань нацбезпеки ...? Невже не знав, що в армії немає сучасних карт?

Ну і ключові завдання ГП - взагалі по взагалям: захист і безпека держави, справжня боротьба з корупцією, оновлення влади - одним словом традиційний передвиборчий суповий набір, який має кожен претендент на місце біля державного корита.

Правда є і родзинки: "деолігархізація засобів масової інформації". Що сіє значить? Пан полковник конфіскує в олігархів зомбоящики? Яким чином, цікаво, він це зробить?

Ну і децентралізація влади, куди ж без неї у розпал війни з РФ, де панує керована демократія? Як децентралізація влади сприятиме безпеці Держави, де демократичні традиції ще не вкорінилися, Бог його знає. Тренд такий - децентралізація.

А щоб прорватися на політичний Олімп, треба бути в тренді.

Коли я вчилася у виші, ми проходили курс соціології. І викладач, який нам його читав, щоб обгрунтувати корисність цієї науки, наводив таку аналогію: щоб розібратися, з чого зварений суп, не обов'язково їсти всю каструлю, можна зачерпнути ложкою, попробувати і скласти враження про страву. Так і соціологи - досліджують окрему вибірку, щоб взнати настрої всього суспільства.

Так то воно так, але якщо казанок глибокий, то на дні може лежати добрячий кусень м'яса, або дохла миша, або жаб'яча лапка (якщо суп звареней за рецептом діда Щукаря), і ложкою туди не дістанеш...

Українська політична кухня постійно підносить нам сюрпризи - приємні і не дуже. У 2010 році таким "сюрпризом" був Тігіпко, якому всі соцопити давали півтора відсотки, а він взяв удесятеро більше, тоді як Сеня-Фронтовик, чиї рейтинги майже зрівнялися з рейтингами Тимошенко, отримав жалюгідні 6%. На виборх до ВР у 2012р. несподіванкою стали високі рейтинги "Свободи". А недавні президентські вибори принесли нам сюрприз із вилами. Та й сам Порошенко теж абсолютно несподівано вирвався у фаворити.

А от цікаво, чи будуть сюрпризи на парламентських виборах 2014?

За кого голосувати?

Звістку про розпад парламентської коаліції у ВР та відставку прем'єра Яценюка у Держдумі РФ зустріли оваціями. Така зловтішність наших північних сусідів на тлі їхніх безперервних конфузів виглядає дещо комічно. Певно, заліщанська еліта вирішила, що повертаються старі добрі часи, коли сварки між президентом (Ющенко) та прем'єром (Тимошенко) зводили нанівець досягненя Майдану-2004 і робили український політикум зручним об'єктом для кремлівських маніпуляцій.

Історія, звичайно ж, частенько повторюється, але далеко не завжди історичні паралелі приводять туди, куди хотілося б. Ситуація зараз трохи інша, ніж 10 років тому, та чим би Госдура не тішилася ...

( Read more... )

Я бачу, мережевим хом'ячкам у зв'язку з виборами президента в Україні роздали нові методички.

Тепер українцям нагадують,

1. що обрали вони собі олігарха, "каторий 20 лєт варавал (що? канхвети?) і даже внєшнє пахож на Януковіча..."

2. що Порошенко - жЬІд Вальцман, каторий купіл сєбє украінскую фамілію (де? на базарі?).

А треба було обирати широго українця Добкіна, якого навіть Лавров хотів узяти з собою в Женеву. І тоді не було б проблем (до першої суперечки з Москвою:))

Порох вроді проходить у 1 турі.

Але мені цікавий феномен Ляшка. Бронзова медаль. 8%, як мінімум.

За шо його так публіка полюбила?

Кандідатиотюгавастока - у прольоті. Навіть 5% не набрали.

Є така думка, що президентські вибори без Криму і Донбасу - то на краще. Чим менше ватників проголосує - тим ліпше.

НМД, виключення Донбасу і Криму з виборів президента на результат мало впливає. Все одно перспективного кандидата від Південного Сходу немає. Зрив виборів на Сході радше грає на руку Тимошенко, бо вибиває з гри Тігіпка - її головного конкурента на вихід у 2 тур.

А от парламентські вибори без Криму і Донбасу - це дійсно на краще. Антиукраїнської наволочі у ВР у такому разі буде по мінімуму. І, підозрюю, якщо будуть оголошені дострокові вибори до ВР - дільниці у Донбасі відкриються. Бо ляльководам терористів треба буде наповнити український парламент максимальною кількістю політичних відходів...