dniprovska

Таки да, назріває в нас заколот. Цікаво, чи зробила партія Президента висновки з Іловайська в тому плані, що наступне маштабне вторгнення регулярних військ РФ знову буде супроводжуватися новим наїздом на Генштаб?

Грунт уже готують. Історія з 32-м блок постом не даром затіяна. Вибори (і ослаблення БПП) - не єдина ціль. Доморощені Клаузевіци не вилазять із Зомбоящика і Мордокнижки і популярно, на пальцях пояснюють "как нада". Уже заговорили про можливість нових котлів. І, я думаю, будуть нові котли, і істерика, і натовп під Генштабом з вимогою прям щас когось кудись послати комусь на виручку.

Кремлю і певним політсилам, які переслідують власні, шкурні цілі, важливо зараз послабити авторитет Головнокомандувача в умовах коаліціади, дискредитувати нового Міністра Оборони, щоб партнери по коаліції мали моральне право не затверджувати його на посаді, щоб мали право не давати президентській партії контроль над МВС, і.т.д.

І справа тут не в тому, що Порошенко - такий уже великий патріот. Він набагато менш послідовний державник, ніж його кум. І справа не в тому, що Путін симпатизує Кролику з Пастором чи Багіні (вони йому до всі одного місця). Кремлю важливо, щоб в українському політикумі була перманентна колотнеча і перетягування ковдри.

Чи розуміють це українські політики? Чи розуміє Яценюк, що у разі, якщо він піде по стопах Тимошенко, він, як і ВАНА все одно не стане Президентом і скотиться на маргінес? І хто справляє на нього більший вплив: пастор з Дніпропетровського обкома, чи Вашінгтонський обком? ;)

З самого початку московсько-української війни в інформаційний простір регулярно вкидається теза-деза, що війна "вигодна обєім сторонам".

Мета такого маніпуляційного прийому - посіяти в українському соціумі недовіру до власного уряду та "ловкім двіженієм рукі" зрівняти керівництво країни-агресора й керівництво країни-жертви агресії.

От і політологічна "фея Розабельверде", яка причісувала колись плішивого Крихітку Цахеса, коментуючи мінську зустріч, "авторитетно" зазначила: "Надо честно признаться, перемирие не нужно ни одной из сторон"...(http://www.novayagazeta.ru/profile/36016/)

У цій ніби-то мудрій, глибокій фразі міститься витончене лукавство. Бо якогось абстрактного перемир'я зазвичай не буває. Перемир'я завжди укладається на певних умовах. І якщо сторона відмовилася від замирення, то це зовсім не обов'язково означає, що їй не вигідне припинення кровопролиття, це може означати, що їй висунули такі умови, на які жоден поважаючий себе суб'єкт не погодиться.

Війна - дороге задоволення. Навіщо українській владі, і так обтяженій купою економічних проблем, головний біль у вигляді зруйнованої інфраструктури крупного регіону, облаштування біженців, військових витрат, тощо. А от для керівництва РФ військове протистояння з Україною не настільки обтяжливе, бо воєнні дії відбуваються не на його території, запас міцності російської економіки значно вищий, ніж української, вищою є і готовність населення обмежувати свої матеріальні потреби заради "вєлічія Государства Россійскаго". Зате війна на Донбасі - чудовий привід для відволікання уваги електорату від економічних проблем та подальшої концентрації влади.

Нам настійливо вкладають у мозок думку, що якби українська влада захотіла, вона давно б уже вигнала окупантів з Донбасу. От тільки всі рецепти, ЯК вигнати окупантів виявляються на практиці не дієвими і навіть згубними.

Спочатку репетували: закрийте кордон!!! Влада спеціально не закриває кордон, щоб потягнути війну і вбити в ній цвіт нації!!! Спробували закрити - "браццкій народ" став гатити по наших солдатах із "Градів", збільшуючи кількість втрат.

Тепер волають: "пачіму нє взялі Данєцк і Луганск? Сіл же дастатачна!!!". От я не знаю, звідки у диванних аналітиків та деяких учасників добровольчих батальйонів, які висловлюють цю думку така впевненість, що сил достатньо? Звідки у них інформація про наші сили? І навіщо вони цим прилюдно хваляться?

Але останні події засвідчили: очищення Донецька і Луганська від ірегулярних воєнізованих формувань проблеми деокупації не вирішить, бо варто українським силам звільнити населені пункти Донбасу від зайд та колабораціоністів, Путін посилає в контратаку регулярні частини ВС РФ, які вибивають наших вояків з уже звільнених міст.

Слід розуміти, що Росія належить до того типу підлих, параноїдальних агресорів, котрим властиво приписувати своїй жертві власні вади і наміри. Теза "вайна вигадна всєм", яку генерують московські політтехнологи і підхоплюють тисячі проплачених ховрашків та корисних ідіотів, - це типова проекція типу "укропов-фашистов" та засмальцьованого анекдоту "а нас за що???".

Збройне протистояння в Донбасі прийняло затяжний характер, бо ми маємо справу не з місцевими сепаратистами-ополченцями, як нас хочуть запевнити, а з Російською Федерацією, - країною, котра має над нами значну перевагу як в економічному, так і у військовому плані, а наші союзники - самі знаєто хто :(

Ну і додайте до цього той факт, що 23 роки ми гробили свої збройні сили та систему безпеки і жили за принципом "аби тільки войни не було" у той час, коли наш ворог методично точив на нас зуби. І талановиті генерали, які не крадуть і не роблять помилок за пару місяців у наших ЗСУ не з'являться. Доведеться воювати поки що з тими, що є у наявності.

Зараз іде боротьба за виживання, бо Незалежна, Успішна Україна і Велика Росія - речі абсолютно несумісні. Або Росія нас задавить і затягне в свій Тайожний Тупик, або вона перестане існувати у нинішніх кордонах. Третього не дано.

(В принципі, РФ все одно рано чи пізно перестане існувати у своїх нинішніх кордонах, бо вона вже повністю вичерпала свій потенціал для розвитку, але тут питання в тому, чи зможе вона і нас затягти з собою в історичну могилу, подовживши за наш рахунок своє безплідне життя).

Так що годі вестися на провокації кремлівських тролів. Перш, ніж прийняти на віру те, чи інше твердження, слід хоча б трохи поворушити мізками. Є лише одна аксіома, яку слід беззастережно сприйняти: правда на нашому боці і ми мусимо перемогти.

За допомогою "гуманітарних" КАМАЗів можна оперативно й непомітно перекидати бойовиків з однієї ділянки зони АТО в іншу. Думаю, керівництво Генштабу цей момент врахувало і потурбувалося, щоб факти неналежного застосування транспорту, виділеного для "гуманітарної провокації", були чітко зафіксовані і донесені до міжнародного співтовариства.

І я б не стала кваліфікувати згоду нашої влади пропустити конвой як зраду (Як не було зрадою одностороннє припинення вогню у червні і подовження терміну припинення на 72 години на прохання європейських горе-посередників). Якщо для Путіна дестабілізація України є питанням виживання його власного режиму - він знайде спосіб вломитися і перепакостити нам те, що ми з таким трудом здобули. І що має робити Україна з тією армією, яку нам залишили презики-господарники і тими союзниками, що в неї нині є? Тільки маневрувати.

Той факт, що окупанти з колабораціоністами не пускають міжнародних спостерігачів на місце аварії літака, є найкрасномовнішим свідченням причетності Росії до терористичного акту.

Якби Боїнг був збитий з вини української сторони, то пустили б залюбки, щоб міжнародна комісія зібрала свідчення "злодіянь укропів". Експертиза ж такі речі зараз встановлює на раз.

Зате виродки не посоромилися позувати з "трофеями".

Південна Осетія визнала Республіку Луганду.

В принципі подія курйозна. Але чому Дондурас не визнали? Чи Дондурас за Абхазією закріплений?

Originally posted by nazavzhdy at ВАЖНО! (от Дианы Макаровой).

На Алчевському метзаводі (який належить російській компанії) працівників вербують у "ополчення" Луганди. Обіцяють збереження зарплати на час перебування у складі військового формування і преміальні.

Двох ідіотів уже поховали. Кількість бажаючих отримати гробові скоротилася. І все ж таки. Коли закінчится АТО не завадило б перевірити, чим займається російський бізнес в Україні.

Російська експансія забуксувала. На Донбас іще закидаються сотні озброєних до зубів бойовиків, у РБ ООН не вщухає істерика російських дипломатів, але кожному проникливому спостерігачеві вже ясно, що Москва зайшла у глухий кут.

Анексія Криму загнала РФ у міжнародну ізоляцію і повісила камінь на шию економіці, що й так ледь тримається на плаву. Російська весна цвіла порожнім цвітом. Колотнеча на Донбасі не може компенсувати фіаско в Одесі, Харкові, Миколаєві, Запоріжжі, Херсоні, не кажучи вже про "жидобандерівський" Дніпропетровськ. Донбас - це ще один чемодан без ручки. Причому, набагато важчий, ніж Крим. Донбас - це пастка. Найближчим часом полковнику Путіну доведеться або визнати ДНР і ЛНР(котрі, нагадую, є терористичними організаціями), або злити. Або почепити собі на шию майже 7 млн. дармоїдів, які споживають до 50% імпортованого з РФ газу і наразитися на санкції ІІІ рівня, або здати "хунті" русскіймірдонбасса з усіма витікаючими іміджевими наслідками.

Тому над нашими головами скоро можуть закружляти голуби (і спробують добряче засрати нам очі). Нас будуть спонукати до примирення і компромісів. Чи потрібні вони нам? Чи можливі взагалі якісь компроміси й домовленості з таким противником, як РФ?

Путіну, безумовно, потрібно збити градус напруги. Бо він уже переконався, що нахабна агресія проти сусідньої держави консолідує проти нього усе міжнародне співтовариство. Більш того. НАРЕШТІ (!) зовнішня небезпека консолідувала українське суспільство та українську еліту. Яскравим свідченням чого стали останні вибори президента. Подальший тиск на Україну лише збільшуватиме спротив і підвищуватиме ціну, яку платитиме РФ за свою агресію. Злодія, який звик залишатися безкарним, подібні розклади не влаштовують.

Тому Путін буде шукати такий формат взаємин з Україною, який

- по-перше, знизить рівень уваги міжнародного співтовариства до подій в Україні (і, відповідно, рівень підтримки нашої держави);

-по друге, усуне чи послабить чинники, котрі консолідують українську громаду та еліту;

- по-третє, зніме хоча б часково проблеми забезпечення Криму, які наростають з кожним днем.

А потім стане вичікувати, коли в українському суспільстві та еліті почнуть визрівати протиріччя.

А протиріччя, безумовно, є. Поразка таких амбітних гравців, як Тимошенко і Ахметов не може залишитися без наслідків і не може не зробити їх союзниками. Якщо не явними, то таємними. Звичайно, публічний авторитет цих гравців уже опускається на рівень плінтусу, але вони ще контролюють ВР, де за задумом Путіна має бути прийнята нова Конституція, котра зведе повноваження Президента (Головнокомандувача) до мінімуму і максимально розширить повноваження ВР та місцевих облрад. В умовах, коли країна стикається зі смертельними зовнішніми викликами на тлі несприятливої економічної ситуації такий перерозподіл влади - це по суті підготовка до капітуляції.

Оскільки економіка України, розграбована донецьким кланом та підірвана економічними диверсіями "доброго сусіда", не зразу відійде від післяопераційного стану, в регіонах, які традиційно голосували за Януковича (і не тільки там) почнуть наростати опозиційні настрої. Їх обов'язково підхоплять різного роду популісти та реваншисти. Це створить поживне підгрунтя для внутрішніх "розборок" та перетягування владного канату між групами олігархів. Деяке послаблення зовнішнього тиску зніме з порядку денного притання консолідації. І ось тоді настане час вносити до ВР нову Конституцію, яку вже кроїть пан Портнов...

Одним словом, буде розігруватися сценарій, який так і не реалізували у 2005-2010 р.р. Але у більш жорсткому варіанті. Наслідки, я думаю, спрогнозувати не важко. Коли міжнародне товариство послабить увагу до нашої держави, і коли регіони завдяки новій конституції перетворяться на напівавтономні анклави, у яких царюють місцеві феодали, тоді можна буде відновлювати операцію "Ліквідація[України як суверенної держави]". Тоді можна буде спробувати сколотити якусь Новоросію і кататися по ній у Крим, Придністров'я, на Балкани - і далєє вєздє ...

Тому зараз нас будуть переконувати, що Донбас ми вже втратили, що наші сили вже вичерпані, що подальша громадянська війна, де гинуть громадяни України приведе до краху України, що Захід нас зрадив і кинув напризволяще, а тому треба "садіцца і гаваріть". Не сумніваюся, що деякі європейські суб'єкти, котрі традиційно виступали у ролі союзників РФ будуть схиляти нас до компромісів.

Але зараз, коли підтримка України з боку євроатлантичної спільноти (особливо США) є достатньо високою, а Путіна загнали на слизьке, дуже важливо не піддатися спокусам і не укласти гнилий, нетривкий мир з агресором, який розв'язав проти нас одну з найпідліших війн у Новітній Історії.

Originally posted by nazavzhdy at Украина StopFakeNews #12

Зараз багато хто дивується, навіщо Путін засилає на Донбас таку кількість кадирівців? Адже видавати їх за мірнихжитєлєйдонбасса набагато складніше, ніж диверсантів зі слов'янською зовнішністю.

Судячи з усього, Путін забив на пристойність, бо все одно йому ніхто з авторитетних міжнародних суб'єктів уже не вірить і вирішує тактичні завдання.

1. Посварити українців і чеченців. Адже відомо, що свідома спільнота з симпатією ставилася до національно-визвольних змагань чеченського народу. Тепер чеченці будуть асоціюватися з загарбниками. Хоча у терористичних операціях беруть участь кадирівці, яких справжні патріоти зневажають.

2. Витягнути з Кавказу бунтівні елементи. Дещо подібне має місце у Сирії,куди їдуть бойовики з Кавказу.

3. Нейтралізувати наростання негативних настроїв по відношенню до Росії у Донбасі. Тепер насильство і безлад у мешканців Донбасу асоціюватиметься з "чорними". Звичайно, "чорних" прислав Путін. Але дончани, більшість з яких є росіянами або продуктами змішаних шлюбів, керуються дуже специфічною логікою. Розплющити очі і усвідомити істинний стан речей їм дуже важко.

4. Контролювати Кадирівців легше, ніж диверсантів-романтиків типу Срєлкова, які можуь вийти з-під контролю та затіяти власну гру.

Ну а нам, видно, доведеться згадувати досвід батька Махна... Кажуть, він теж з вайнахами воював.