Хто кому Бабай?

[dniprovska]

Розв’язуючи проти України підлу війну, котру політкоректно називають «гібридною», Путін, судячи з усього, хотів убити одним пострілом аж трьох зайців:

1. Напакостити сусідній державі, утруднивши її інтеграцію до євроатлантичних структур;
2. Замаскувати інтервенцію під сепаратизм, створивши умови для маніпулювання думкою світової спільноти, що дає можливість пом’якшити її реакцію на військову агресію РФ;
3. Сплавити з країни «бунташний» елемент, що збурює спокій всередині держави і розхитує основи путінського режиму.
Тому в І-неті зараз гуляє думка, що відстрілюючи на Донбасі «рольовиків-розбійників», Українська Держава ціною життів власних громадян робить послугу Путлєру, позбавляючи його найактивнішого опозиційного елементу.

Насправді, це – досить поверховий висновок. Воюючи з російськими бойовиками і терористами, Україна робить послугу лише самій собі, захищаючи власний суверенітет і територіальну цілісність.

Московсько-українська війна показала, що відома максима «ворог мого ворога – мій друг» далеко не завжди працює. Переважна більшість опозиційних елементів у РФ абсолютно солідарна з Путіним у його ставленні до України. Як і Путін, вони вважають її недодержавою, що не має права на власну суб’єктність та ідентичність. Більш того, як і нинішній господар Кремля, вони схильні компенсувати невдачі у внутрішній політиці за рахунок зовнішньої експансії.

Попри формальні атрибути успішності, Владімір Путін по суті є політичним лузером. За 15 років свого правління він так і не забезпечив громадянам РФ ДОСТОЙНЕ життя. Не вилікував жодної хронічної хвороби російського суспільства. А ілюзія оздоровлення (вставаніяскалєн) досягалася виключно за рахунок вприскування ін’єкцій нафтодоларів, а також ще більш небезпечних ін’єкцій ура-патріотизму. Як тільки економіка починала стагнувати, а суспільство втомлюватися від альфа-лідера, Путін переключав увагу суспільства на зовнішнього ворога.

Такою ж самою логікою керуються різні гіркини, що зневажають Путіна, але по першому його свисту кинулися воювати чужі землі. Усвідомивши власну неспроможність повалити правлячу кліку та знайти собі достойне місце у російському соціумі, вони поперлися наводити порядок в чужій державі під красивим гаслом «сваіхнєбрасаєм».

Замість того, щоб рятувати русскіхлюдєй на Алтаї, чи в Сибіру, де їм загрожує РЕАЛЬНА небезпека від повеней та пожеж, горе-патріоти рвонули на Донбас, захищати русскоязичноє насєлєніє від небезпек УЯВНИХ. А благими намірами, як відомо, вимощена дорога до пекла. Полчища бойовиків з РФ мали намір мобілізувати житєлєйдонбасса на розгром «київської хунти». А в результаті розгромили тільки русскоязичний Донбас. Хто зараз більше всіх потерпає? Прокляті «укропи» в Києві/Львові, чи русскієлюді в Донецьку/Слов’янську під орлиним крилом матушкі Рассєі?

А тепер уявимо, що всі ці навіжені поцрєоти похапали свої вошиві шинелі й балаклави, позбирали ПЗРК та гранатомети і пішли «домой». Припустимо, ми перенаправимо їхню енергію на режим, котрий їх сюди прислав, і вони його повалять. Чи буде Росія, де Путіна на троні змінить який-небудь Гіркін, чи Лімонов, більш дружньою та безпечною до України? Звичайно ж ні. Навпаки.

Хоча у старіючого стєрха вже повипадало декілька клепок з голови, а дах з’їхав трохи набік, він іще зберігає певний зв’язок з реальністю та певний рівень адекватності. Кооперативу «Озеро» є що втрачати. Тому його ще можна зупинити «м’якою силою». «Зайвим людям» втрачати нічого. Ці суб’єкти не мають гальм, а їхня спроможність налагодити в Росії нормальне, заможне життя викликає великі сумніви. Тож рано чи пізно вони стикнуться з величезними внутрішніми проблемами і стануть вирішувати їх на рахунок зовнішньої експансії. Рано чи пізно вони до нас знову полізуть. І краще знешкодити їх зараз, коли вони служать гарматним м’ясом для прагматичних газочекістів, ніж боротися з ними потім, коли вони візьмуть під контроль увесь арсенал.