dniprovska

Оце читаю стрічку новин і ловлю себе на думці, що слідкувати за виборами у США мені чомусь цікавіше, ніж за виборами в Україні. І зовсім не тому, що мені байдужа доля моєї держави. Навпаки. Але споглядати свято демократії, навіть якщо це – не твоє свято, приємніше, ніж брати участь у квазідемократичному шабаші, де два тоталітарні угруповання вигризають одне і одного право безроздільно грабувати країну.

Той, хто бачив хоч раз дебати кандидатів у президенти Сполучених Штатів, не зможе без огиди дивитися жорстке політичне порно на Шустер-Live. Той, хто слідкував за перебігом їхньої виборчої кампанії, не стане називати «виборчою кампанією» балаган, який зазвичай відкривається у нас перед Днем Вкидання Бюлетенів в Урни, що за народною традицією іменується «Виборами»…

Щоб позбавити народ базових цінностей, зовсім необов’язково відбирати їх силою. Просто треба дати йому пусту форму без змісту – і він сам врешті-решт від них відмовиться. Щоб відбити у нації прагнення до Незалежності, треба пошвидше, доки вона ще не зіп’ялася на ноги, викинути їй формальні атрибути політичної автономії, надійно заблокувавши шлях до економічного суверенітету, а потім єхидно питати: «Ну, і што вам дала ета ваша нєзалєжнасть?». Щоб убити віру в демократію, треба подарувати окраденим, одуреним, відчуженим від засобів виробництва рабам повний комплект демократичних інструментів і зловтішно спостерігати, як вони своїми слабкими, невмілими руками намагаються налагодити розбалансований соціальний механізм. А коли народ почне тіпати від слова «демократія», м’яко повернути його в лоно тоталітаризму. Націю, що об’їлася незрілих плодів, довго нудитиме і лихоманитиме. І поки вона не вивергне з себе увесь непотріб, вона не зможе засвоїти нічого корисного…

Була сьогодні на мітингу під ЦВК. Базар – у повному розпалі. Торгує «національний виробник» і компрадор, базарять політики. Обіцяють… Ну, як завжди: зупинити, припинити, звільнити, посадити, встановити, обнулити, довести до відома міжнародного співтовариства… Нехай мене закидають камінням прибічники ОО, УДАРУ і «Свободи», але я не вірю, що політичний рух, який очолює три гетьмани (і ще два в умі – ті, що в тюрмі), зможе послати в нокаут дисципліновану і жорстко ієрархізовану «донецьку банду», котра пропри все залишається домінуючою силою в базових регіонах. Не вірю я що ця кагала має хоча б приблизне уявлення про те, куди вести державу, і що ці полум’яні борці за справедливі вибори не пересваряться на другий день після перемоги над злочинним режимом (якщо така перемога і станеться, завдяки чудесному збігу обставин). Не вірю, що хтось із гетьманичів здатен перебрати собі більшість електорату хоча б на Правобережжі.

А більш за все мені не подобається те, що вони (всі без винятку) строчать ябеди у міжнародні інстанції, замість того, щоб працювати з власним народом. Політична сила (чи коаліція), яка не спроможна самотужки мобілізувати населення і змістити злочинний режим, керувати самостійно не зможе, бо найскладніше – не взяти владу, а ВТРИМАТИ та безпечно зійти з політичного олімпу. Боротьба за владу – це перевірка на міцність, у процесі здобуття влади кристалізується нове правляче політичне утворення і набуває якостей, необхідних для управління державою. Того, хто намагається в’їхати у владу на чужинських багнетах (зараз це називається «санкції») чекає сувора розплата.

Це зовсім не значить, що ми повинні лежати на печі і чекати ідеального месію. Але справжній визвольний і демократичний рух починається «з низу». Людей піднімає усвідомлення власної значущості і власного достоїнства, а консолідує єдність інтересів, а не еманації з зомбоящика. Я навіть не заперечую значущість цих виборів і боротьбу псевдо опозиції за покращення їхніх результатів. Імбецильній донецькій команді не можна давати 300 голосів. Забезпечити собі вічне панування вони таким чином, звичайно, не зможуть (как веревочка не вейся, все равно укоротят). Але можуть наприймати таких рішень і заварити таку кашу, яку ми довго будемо розхльобувати.

Однак, треба втратити здоровий глузд, щоб пов’язувати довгострокове майбутнє держави з ким-небудь, хто товчеться отам на базарі під ЦВК. Усе це – «витратний матеріал». Тимчасовий буфер для донецького бульдозера. Закласти міцний підмурок демократії ці інфантильні й імпотентні політики не здатні.

Коли народ не чекатиме дня виборів, щоб вкинути в урну папірець з галочкою за «сильного/симпатичного/перспективного», який прийде – і дасть «бандітам», а сам даватиме по їм по руках, видаючи рекордну явку на акції протесту проти узурпації влади, здачі території, мовного закону, та інших антидержавних дій, тоді, і тільки тоді у нас будуть чесні вибори.