dniprovska

8E231F5A-C60B-4ADE-9642-5A567D53E3AE_w640_r1_s[1]

«Давай, Мітя, жми!» − так коментує один мій приятель президентські перегони у США. Він упевнений, що кандидат від республіканської партії − Мітт Ромні − має обов’язково перемогти на виборах пустодзвона-фанфарона Обаму, стати другим Рейганом і розгромити Імперію Зла (чи як, пак, вона нині називається – керована демократія). 
А от я не знаю, за кого мені вболівати. Я слідкую за виборами у Сполучених Штатах, як слідкувала б за відбірковим матчем між двома зарубіжними збірними з футболу і прикидала б: з ким із них збірній України було б зручніше грати.

Отже, як виглядає політичний поєдинок між збірною слонів та збірною ослів sub specie Ukraina?
Республіканський кандидат, Уіллард Мітт Ромні, дійсно має кілька спільних рис із відомим Рональдом Рейганом. Хто не знає, Рейган, як і Ромні, лише з другого разу зміг стати кандидатом від республіканської партії – у 1976р. він програв праймеріз Форду, а той у свою чергу програв вибори демократу Картеру. Рейган, коли змагався з Джиммі Картером, теж суттєво відставав від нього у рейтингах, але переломив тенденцію, розгромивши противника на дебатах. І Рейган, і Ромні вступили у боротьбу за президентське крісло у досить солідному віці. І, нарешті, Ромні, як і його попередник, оголосив Росію ворогом номер 1.

Це не може не тішити прибічників української незалежності. І ось уже в українських ЗМІ з’являються такі заголовки: «Ромні краще захистить українську незалежність, ніж Обама». А я грішним ділом думала, що українську незалежність повинні захищати українці, а не якийсь заокеанський дядько. Звичайно, у боротьбі за суверенітет можна і треба шукати союзників, але сидіти і чекати, роззявивши рота, що хтось прийде і захистить твою державу, по меншій мірі нерозумно.

А що ж думає сам містер Ромні з приводу України? Мушу розчарувати усіх прибічників чайного слоника: нічого він не думає. На його персональному сайті є спеціальна сторінка, присвячена зовнішньополітичним планам. Там є такі розділи, як Китай, Ізраїль, Латинська Америка, Близький Схід, тощо. Але Європа разом з Україною на карті Мітта Ромні відсутні. Про Європу згадується лише у зв’язку з Росією. Там Старому Світові обіцяють допомогу у справі диверсифікації джерел постачання енергії. Про Україну – взагалі ні слова. Тож записувати Ромні у друзі нашої держави було б передчасно.

Ладно, підемо від противного. Що москалям погано – те нам добре.  Кого ж вважають більш оптимальним вибором для Росії? Переважна більшість пересічних росіян вважає Обаму кращим для Росії вибором. Ну-у, переважна більшість пересічних росіян і Путіна вважає кращим вибором для своєї країни )) (О! Скоро вони побачать, як вони помилялися!). Прислухаємося краще до думки експертів. Правда, експертом зараз може назватися кожен, хто знає абетку і вміє клацати по клаві, але будемо сподіватися, що публіка, яка друкується у російських ЗМІ, щось петрає у зовнішній політиці.

Ось військові експерти з сайту «Военное обозрение» дійшли компетентного висновку: «хрєн рєдькі нє слащє». Для РФ немає принципової різниці, хто переможе: «слон» чи «віслюк» − обидва вони козли і вороги Рассєі. Приблизно такі ж висновки роблять і інші «експерти». Правда є ще лукаві євразійці, які твердять, що для Росії все ж таки краще Ромні, бо змагатися з агресивним бовдуром легше, ніж з дипломатом із дулею в кишені.

Резонно… Агресивна і непродумана політика Буша-молодшого була не останнім чинником, що зміцнював зовнішні та внутрішні позиції «керованої демократії». Саме на президентство Буша приходиться розквіт дружби між РФ та європейськими важкоатлетами, ображеними нахабними янкі, що дозволило глибше загнати газову голку в тіло Старого Світу. Війни не Близькому Сході підвищили ціни на нафту, а розгул «американської воєнщини» та парад кольорових революцій поблизу російських кордонів згуртували населення навколо «сильного лідера».

І у зв’язку з цим слід визнати, що політика перезавантаження, ініційована Бараком Обамою, хоча і не досягла остаточної мети, але не була абсолютно безглуздою. Російська еліта розслабилася; Європа, пригріта і заспокоєна демократами, почала злазити з газового гачка, а населення РФ, позбавлене зовнішнього подразника у вигляді злих америкосів, почало заглядати у свої гаманці та порівнювати свій добробут з добробутом «людєй государєвих». Як наслідок – ІІІ Енергопакет, судові справи проти Газпрому, сланцева революція, різке падіння рейтингів правлячої партії і В. Путіна та виступи «сердитих городян».

Однак, як би там не було, а перезавантаження все одно потребує корекції. Обама, перемігши на контрасті з Бушем-молодшим, по суті припустився тієї ж самої помилки, що і його попередник: він надто багато на себе взяв. Різниця лише в тому, що Буш хотів вирішити усі проблеми силою, а Обама розраховував з усіма про все домовитися. Врешті-решт, Бушу довелося домовлятися, а Обамі – застосовувати силу. Зараз важко сказати, що небезпечніше – подальші поступки загниваючому російському авторитаризмові, які дозволять йому подовжувати життя за рахунок маленьких переможних війн, чи невдалий замах на його інтереси, що знову мобілізує розбалансоване російське суспільство. Оптимальна стратегія передбачає утримання від грубого втручання у внутрішні справи РФ у поєднанні з жорстким і безкомпромісним протистоянням її подальшій економічній та військовій експансії.

Чи стане адміністрації президента Обами твердості, щоб протистояти забаганкам Кремля? Чи стане адміністрації президента Ромні мудрості, щоб не переходити межу можливого? ???
Про Ромні кажуть, що він – не експерт у зовнішній політиці. А хто з американських президентів, якщо розібратися, є експертом у питаннях зовнішньої політики? Зовнішньополітичні стратегії їм розробляють консультанти, а вибір стратегії залежить від інтересів групи підтримки. Отже, скажи, хто твій консультант, і я скажу, хто ти. Якщо подивитися на персон, що консультують Ромні, то можна припустити, що Рейгана з нього не вийде – вийде в кращому випадку «Буш-light». Сімнадцять із двадцяти чотирьох експертів, що консультували Джорджа Буша-молодшого перейшли у спадщину до нового республіканського кандидата.

Зовнішню політику Буша назвати успішною дуже важко. І ті люди, які виробляли стратегії одному з найменш успішних американських очільників, тепер будуть давати поради Ромні, якщо той переможе на виборах. Правда пан Ромні менш ексцентричний і більш холоднокровний, ніж Джордж Буш, тож можливо, не всі «цінні поради» він буде брати на озброєння.

І все-таки є один нюанс, який робить Мітта Ромні гіпотетично більш прийнятним кандидатом для України. А саме: позиція по Китаю. Демократи, як відомо, вважають Китай ворогом №1 для Америки. Останнім часом США почали нарощувати військовий потенціал у Азійсько-тихоокеанському регіоні (АТР) та сколочувати антикитайські коаліції. Це не може не підштовхнути гордого і войовничого дракона до пошуків союзників у регіоні. А хто може стати таким союзником? Хто-хто? Росія, звичайно! Правда нинішнє керівництво РФ поки що утримується від утворення антиамериканських альянсів з КНР, бо має певні домовленості з Обамою. Але у цьому світі нічого за так не робиться. І в обмін на нейтралітет Росія вимагатиме… Ну, вгадайте з трьох разів, що вона вимагатиме. Взявши все, що можна взяти на пост-радянському просторі та в Європі, підступний російський ведмідь покаже дупу «тупим америкосам» і все одно приєднається до антиамериканської коаліції…

Республіканці з початку 70-х років минулого століття дотримуються іншої лінії у стосунках з КНР, наміченої ще Генрі Кіссінджером – відомим архітектором американсько-китайських відносин. Саме Кіссінджер запропонував Ніксону і Рейгану геніальний хід: встановити дружні стосунки з Китаєм і піку СРСР. І американсько-китайська дружба, побудована на прагматичних розрахунках, стала ще одним цвяшком у домовину «імперії зла». До речі, Буш-молодший, який пересварився ледь не з усім світом, на Китай ніколи відкрито не «наїжджав», що дозволило йому одночасно вести війну на ближньому сході і розширювати вплив на пост-радянському просторі.

Тож з великою долею вірогідності можна припустити, що Мітт Ромні – прагматик і крупний інвестор у китайську економіку, який оголосив Росію ворогом №1, дослухається до порад Кіссінджера (з яким уже мав зустріч) і буде дотримуватися традиційної для республіканців стратегії у стосунках з Китаєм. Тим більше, що п. Ромні запланував собі розширити вплив на Середню Азію, а встановити дружні стосунки з середньоазійськими країнами, маючи хороші стосунки з Китаєм, набагато легше.

Але є один момент, який може знівелювати усі відмінності. Це – війна з Іраном та на Ближньому Сході, що може статися найближчим часом. Вона змішає всі карти і зробить поведінку всіх крупних геополітичних гравців непередбачуваною.

Є ще один момент, несприятливий для України. А саме: грубий тиск на українських очільників з метою «заохотити» їх до демократії. І осли, і слони останнім часом ревуть в унісон. Гілларі Клінтон вимагає від Януковича негайно звільнити Юлію Тимошенко. (Пані Клінтон на дозвіллі, певно, детально вивчила усі аспекти справи Тимошенко і дійшла компетентного висновку, що Вона невинна ) Кондоліза Райс буде молитися за Юлію. Цікаво, вони обмежаться самим молитвами, чи додадуть до молитов ще якісь санкції? І чи замовить пані Райс хоча б словечко перед американським Богом за тих українських в’язнів, з якими дійсно обійшлися, як у 37-му році, і які існують у таких умовах, які їй навіть у найстрашнішому кошмарі не снилися?

У зв’язку з цим хочеться спитати високоповажних заокеанських борців за демократію: «Леді та джентльмени! А де ж ви були, коли нашу демократію, а з нею і всю Європу душили газом? Чому тоді не було ні заяв, ні резолюцій, ні молитов – тоді нам ніхто і слова доброго не сказав, не кажучи вже про дієву підтримку. Ну, звичайно! Стосунки з РФ – це наша внутрішня справа, а у внутрішні справи ви не втручаєтесь. А наша країна, між іншим, була вірним вашим союзником, і виконувала всі ваші забаганки умови. І яка нам з того дяка? Нас скинули, як непотрібний баласт у ході перезавантаження стосунків з відомим душителем демократії, за яку ви так затято боретеся.

Тож хай вам усім грець! Роль сприятливої зовнішньополітичної кон’юнктури не варто недооцінювати, але й переоцінювати її не варто. Ні білий слон, ні чорний віслюк не витягнуть нас із болота злиднів та моральної деградації. Та й бурий російський ведмідь був би не такий страшний, якби половина наших громадян з дурного ума не лізла сама в його обійми.

І «Імперію Зла» зруйнував не Рейган, не Папа Римський і не Горбачов з Єльциним. Вона завалилася під тиском непомірних геополітичних амбіцій, нераціональної економіки і тоталітарної політичної системи. А політика Рейгана та розборки між різними кланами радянської еліти лише пришвидшили цей процес. І духовну спадкоємицю цієї імперії, яка пнеться на роль світового лідера і собіратєля зємєль чекає така ж незавидна участь, бо якщо держава здатна виробляти лише сировину, то амбіції свої треба вкоротити, інакше Історія їх все одно вкоротить, разом із територією.

Тож хай американці обирають собі кого хочуть. Нам своє робити: збиратися з силами, щоб вирватися з болота злиднів і моральної деградації. І якщо заокеанські «союзники» не протягнуть нам у скрутний час руку – тим гірше для них…

У ніч з понеділка на вівторок будуть останні дебати між Обамою та Ромні з питань зовнішньої політики. Послухаємо, що вони нам скажуть ;)

Есть ли у Вас план, мистер Фикс?

(З популярного мультсеріалу)

Були колись в Україні дві потужні партії: «Батьківщина» і «Фронт Змін». На чолі «Батьківщини» стояла знаменита Дама з Косою, а «Фронтом Змін» командував Молодий Перспективний Політик. Вона працювала, ~~не вилазячи з телевізора~~ не покладаючи рук, а Він хаяв усе, що Вона робила.

Та настала для нашої країни чорна година. Дорвався у ній до влади лютий бандит, диктатор-узурпатор, і дав Дамі з Косою добрячого копняка, а Молодому Перспективному Політикові, що мітив на Її місце, дав здоровезну дулю. Ображені й принижені, вони забули про колишні чвари, помирилися і об’єдналися ~~проти спільного ворога~~ заради України і народили ПЛАН ЗМІН.

Це недоношене дітище Об’єднаної Опозиції тицьнули мені у руки по дорозі до дому, щоб я з ним ознайомилася. Я й ознайомилася (на дозвіллі). Що можна сказати з цього приводу? План Змін, звичайно, на хліб не намажеш і на банківський рахунок не покладеш, проте читати його потішно, а сміх, як відомо, подовжує життя. Тож слід визнати, що План Змін – корисна (у певному сенсі) річ. І вам раджу його почитати – весело стане з перших же рядків.

Преамбула документу написана у кращих традиціях реклами товарів і послуг. «У Вас низька зарплата? Мізерна пенсія? Ви взагалі не маєте роботи? У Вас відбирають бізнес? Прокурор і суддя захищають бандитів? … Нищать Вашу мову, історію культуру? Хочуть відгородитися від Європи залізною завісою? Ці проблеми створила влада. Шанс вирішити їх дає опозиція.» (~~Купуй~~ Обирай опозицію!)

Далі ще краще: «Нарешті (Нарешті!!!) відбулося об’єднання опозиційних партій в єдину потужну команду. Сьогодні є впевненість (цікаво, на чому така впевненість базується?) що саме «Батьківщина» здатна подолати велике зло – корупцію, бідність, беззаконня, несправедливість, низькі зарплати і пенсії (як можна подолати низькі зарплати? Ще нижчими зробити, чи що?) свавілля судів і міліції. Це зло уособлюють Партія регіонів і президент Янукович. (Ось хто наше сало з’їв!)

«Мафіозний клан хоче бути при владі довічно. Вибори дають можливість зламати його плани. Озброєний бюлетенями народ очистить Україну від кримінального окупаційного режиму…» А я думала-гадала, чого це наш народ ніяк не спроможеться прогнати злочинну владу? А в нього ж бюлетенів не було! Як махне народ бюлетенями, то усі «Беркути» та «Грифони» розлетяться, хто куди!

«… Маємо план, як зробити життя людини гідним, європейський вибір – незворотнім, державу – справедливою, а владу – відповідальною.»

І що ж то за план?

Перший розділ плану – «Відповідальна влада». Нижче − галочки з підпунктами. Перша галочка – коронна фішка опозиції: імпічмент Януковичу. Потім – традиційний набір обіцянок: закон про відкликання депутатів, персональне голосування, покарання за голосування чужими картками, скасування недоторканості, тощо.

Далі ідуть неологізми:

«Видатки на утримання влади скоротимо удвічі». Такої категорії видатків не існує. Є видатки бюджету на фінансування державного апарату, є видатки на утримання органів державного управління. Розмір видатків на утримання влади у бюджеті не визначений. Як його можна скорочувати удвічі? Скільки буде Х/2 – задачка для цікавих. Ладно, припустимо, що «видатки на утримання влади» − це по суті видатки на утримання держапарату. Чому їх треба скорочувати саме удвічі? І куди підуть зекономлені кошти? Іще один неологізм: «Пільги можновладцям – скасуємо». Такої категорії пільг, як пільги можновладцям я не знайшла у жодному документі, що визначає розмір і порядок надання пільг. Є пільги державним службовцям, пільги ветеранам/дітям війни, тощо. Але кого ж потрібно зачисляти до категорії можновладців і якими саме пільгами вони користуються?

Іще широкі жести:

«Конституційний Суд, який став подільником Януковича в узурпації і порушенні прав мільйонів громадян, буде ліквідовано конституційними змінами.» Pereat! Конституційний Суд є органом конституційної юрисдикції. Орган юрисдикції не може бути чиїмось подільником. Подільниками можуть бути судді Конституційного Суду. Їх треба вигнати і притягти до відповідальності. Але ліквідувати орган лише тому, що там завелися нечесні судді – то все одно, що класти голову під гільйотину, щоб позбутися головного болю. І парламентарі зараз є подільниками президента, так що ж, Верховну Раду ліквідувати?

«Відновимо парламентський і громадський контроль над силовими структурами.» Парламентарі не можуть відновити громадський контроль – вони можуть лише створити/вдосконалити законодавчу базу для такого контролю, а його відновлення – це вже справа громади. (От у таких дрібницях проявляється тоталітарна сутність нашої «демократичної» опозиції, яка норовить підмінити собою суспільство). «... скоротимо чисельність [силових структур].» На скільки?
«Ми зупинимо репресії, звільнимо Юлію Тимошенко, Юрія Луценка, усіх політичних в’язнів.» Я уявляю собі Арсенія Петровича, який тремтячими руками відчиняє двері в’язниці, де томляться його політичні конкуренти, і ніяк не може відчинити – ключ у замку не провертається J. Звільняти в’язнів повинен суд. Навіть у «кровожерливого диктатора» і «бандита» Януковича вистачає розуму хоча б для виду заявляти, що у справі Тимошенко і Луценка все вирішує суд. Опозиціонери можуть обіцяти добитися справедливого і неупередженого перегляду справ Тимошенко і Луценка.

Наступний розділ Плану – «Справедлива держава – гідне життя». Тут стандартний набір фраз про робочі місця, сприяння малому бізнесу, демонополізацію, тощо. А ще обіцяють економічні чудеса і золоті гори:

«Наш план дій в економіці (де той план? Дайте посиланнячко!) вже протягом року дозволить підвищити прожитковий мінімум і мінімальну зарплату до 2400 гривень, зарплату вчителів, лікарів, науковців та інших бюджетників – удвічі.» (Переплюнемо обіцянки Партії регіонів удвічі!) «За п’ять років (дайош пятілєтку!) мінімальну зарплату збільшимо до двох прожиткових мінімумів. Із неї не стягуватиметься податок на дохід». (Не викидайте «азаровські» лопати – будете ними гроші гребти!)

Молодь отримає робочі місця. Ухвалимо закон, який гарантує перше робоче місце випускникам вузів, котрі навчалися за держзамовленням. (Цей же самий пункт є і в програмі КПУ. Цікаво, хто в кого ідейку скомуніздив?) Ухвалити закон – діло нехитре, навіть якщо голосувати своїми картками. Як його реалізувати в рамках існуючих економічних реалій? За часів соціалізму були подібні гарантії, але зворотнім боком гарантій був обов’язок два роки відпрацювати на гарантованому місці.
Поки істотно не підвищиться рівень життя, заборонимо стягувати пеню за заборгованість із комунальних платежів, а тим більше позбавляти людей житла. Що значить істотне підвищення рівня життя? На 100 гривень, на 200, удвічі, утричі? Якщо опозиціонери вважають, що боржниками ЖЕКів є лише убогі пенсіонери та безробітні, що перебиваються з хліба на воду, вони глибоко помиляються. Серед злісних неплатників є дуже багато заможних людей, які не платять не тому, що на хліб не вистачає, а тому, що звикли до халяви. Наша великодушна опозиція і їм амністію видасть, доки у них істотно не підвищиться рівень доходів (або совість не прокинеться). Щоб вирішити проблеми сплати рахунків за комунальні послуги потрібно розробити розумну і справедливу систему пільг і дотацій, а не викочувати шару для всіх.
Мораторій на продаж сільськогосподарських земель буде продовжено. Скільки можна душити аграрний сектор мораторіями, блокуючи створення прозорого ринку землі?! Скільки можна подовжувати вік колгоспним рудиментам і розширювати простір для корупції і зловживань у аграрній сфері?! Не дозволимо забрати у селян землю за безцінь (а то її не забирають, а то наші затуркані селяни є повноправними господарями і розпорядниками землі, яку вони обробляють). Видамо акти на право власності на Вашу землю. Цей пункт взагалі для мене загадка. Що таке «Ваша земля»? Ваша з великої букви – значить це і мене персонально стосується. Де Моя земля? На що мені отримувати акт?
Кожна сільська школа отримає швидкісний доступ до Інтернету. Спочатку треба забезпечити усі сільські школи комп’ютерами, а потім уже Інтернет підключати.
Чисте повітря, чиста вода, чисті міста і села – наша мета. Трохи екології. Цікаво, як ОО буде очищати повітря? Закриє усі вонючі заводи Фірташа-Ахметова? Знесе вишки Бойка? Заборонить раз і назавжди видобуток сланцевого газу (для забезпечення партнерства з РФ, про що теж було обіцяно)?

І на завершення – культурно-геополітичне попурі під назвою: «Українська самобутність – європейський вибір»

Пріоритетним завданням стане формування сучасної української політичної нації із неповторною національною ідентичністю власною історією та спільним (з ким?) європейським майбутнім. Взагалі-то нація (хоч політична, хоч якась інша) є продуктом історичного розвитку. Багато на себе берете, панове опозиціонери!
Наповнимо реальним змістом статус української мови, як єдиної державної. Наповнити змістом статус – цікавий вислів, але що він означає?
Забезпечимо підписання та ратифікацію Угоди про Асоціацію та Зону вільної торгівлі з ЄС. Підписання і ратифікація міжнародних угод – справа як мінімум двох сторін. Не розписуйтеся за Європу. Ви можете забезпечити лише виконання українською стороною усіх необхідних умов для підписання такої Угоди.
Європейські цінності – наші цінності. Правда? J

Усе це було б смішно, якби не було так сумно. Під час ознайомлення з вищезгаданим шедевром політичної думки у мене постійно крутилося в голові противне питання: «Ну за кого вони нас мають?» Невже політики, які під час перебування у владі ~~вкрали~~ заробили сумлінною працею стільки грошей, не можуть найняти кваліфікованого спеціаліста, котрий оформив би їм пристойні агітаційні матеріали, де хоча б пунктиром були намічені механізми реалізації їхніх грандіозних планів? Але об’єднані опозиціонери не обтяжують себе дотриманням елементарних правил пристойності і переконані, що електорат «схаває» усе, що вони йому запропонують. А куди ж він дінеться? І правда, якщо вірити опитуванням, відсотків двадцять виборців по обидва боки Дніпра, незважаючи ні на що, готові голосувати за прожектерів та окозамилювачів, за тих, хто більше «понаравиться», хто «харашо виступає по тілівізору».

І проблема навіть не в тому, що ОО (на пару з ПР) дурить своїх адептів. Ця публіка сама обманюватися рада – а там, де є попит, завжди знайдеться пропозиція. Біда в тому, що Вони настирливо намагаються всіх переробити на свій копил, нацьковуючи власних прихильників на ту частину української громади, яка не бажає платити їм електоральну данину і під об’єднавчими гаслами сіють розбрат у суспільстві. Так діють диктатори/кримінальні авторитети: спочатку обдурюють дурників, а потім зі зграєю дурнів обламують розумників. Політична сила, яка на кожному розі кричить про власну європейськість та демократичність, оголосила себе єдиним джерелом Істини і Благодаті (у кращих традиціях тоталітарних сект).

Методи політичного маніпулювання, які застосовує «беззахисна» і «беззбройна» опозиція (техніки НЛП, наприклад), справляє ще більш руйнівну дію на український соціум, ніж донецький ломик. Якщо на Вас суне озброєний ворог, у Вас ще є шанси вижити і навіть перемогти (за наявності бойової майстерності та звитяги). Якщо ворог окупував Вашу свідомість – шансів у Вас немає!

Націю взяли у «обценьки»: один московський проект давить її бульдозером адмінресурсу, інший – давить на психіку, бомбардуючи свідомість електорату НЛПістськими формулами, які так схожі на гасла виборчих кампаній російських президентів: «Голосуй (за нас) або програєш!», «Хто не з нами, той з Януковичем!», «Хто зрадив «Батьківщину», той зрадив Україну!», і.т.д., і.т.п… У цих фразах, якщо розібратися, немає ніякої логіки, але скільки відсотків виборців здатні мислити логічно і скільки відсотків з числа тих, хто здатен мислити логічно, спроможні робити самостійні висновки, не піддаючись тискові соціального середовища та «незалежних» ЗМІ?

Вирватися з оточення буде дуже важко, але зробити це необхідно, бо що б не писали «покращувачі» та «спасителі» у своїх агітках, план у них один: узурпація влади і консервація існуючого стану речей, які гальмують соціально-економічний розвиток і перетворюють велику європейську країну на чорну діру. А за цим планом стоїть іще далекоглядніший план їхніх кремлівських шефів: встановлення контролю над нашою землею і повернення її у лоно «сім’ї братерських народів», бо виснажена, убога держава є легкою здобиччю для міжнародних хижаків.

Зруйнувати ці підступні плани може несприятлива для наших внутрішніх і зовнішніх противників кон’юнктура, яка виб’є з-під їхніх ніг економічний грунт, позбавить впевненості і морального авторитету. Але самої лише об’єктивної кон’юнктури недостатньо. Потрібна чітка, виважена і консолідована позиція тих, хто не ліг під бульдозер і кого не збили з пантелику сеанси політичного гіпнозу. Бо суб’єкти, які зараз здаються гігантами є по суті колоси на глиняних ногах. Правда, ноги їх ще тримають, але крихку глину вже роз’їдає ерозія кризи…

Тому зараз час збиратися з силами і виробляти НАШ план, де будуть чітко окреслені механізми об’єднання країни, подолання руїни, очищення політичної атмосфери і розблокування шляхів до заможного і достойного життя…

Билась нечисть грудью в груди
И друг друга извела…

В. Висоцький «Песня-сказка о нечистой силе»

До виборів у Верховну Раду залишилося два місяці, а вже лунають заяви про визнання їх нелегітимними. Ось, наприклад, Голова комітету з надзвичайних справ Європарламенту заявляє, що парламентські вибори в Україні фактично вже можна визнавати недемократичними. «У Києві ніхто не повинен сподіватися, що все скінчиться та буде забуто після сфальшованих виборів», − попереджає він українських очільників.

Я не є прибічником чинної влади. Навпаки, я б воліла, щоб ця зграя мародерів якомога швидше зникла з політичного обрію і більше ніколи там не з’являлася. Але ще менше мені подобаються поважні європейські ментори – такі рішучі й безкомпромісні з дрібними тиранчиками (на кшталт Лукашенко, Кучми чи Каддафі) і такі поступливі й забудькуваті з тиранами крупними і небезпечними (як то керівництво РФ, чи КНР). Ці духовні спадкоємці політиканів минулого століття, які підписували Мюнхенський договір і заплющували очі на злочини російських більшовиків, підривають у народах віру в ідеали гуманізму й демократії. Своїми подвійними стандартами вони підтверджують тезу, яку диктатори всіх мастей і ґатунків вдовбують у голови своїм підданим: головне у цьому світі – сила, у кого сила – той і правий.

Правда, у лицемірних заявах європейських демократів можна знайти і певний позитив: цим нахабам з партії влади не заважало б полоскотати нерви. Головне – щоб партнери «Батьківщини» і «Газпрому» не переважили здравомислячих демократичних політиків, які усвідомлюють: грубий тиск на наших злодійкуватих очільників змусить останніх шукати підтримки у РФ і замість демократизації українського суспільства вони доб’ються лише політичного та економічного посилення потенційно небезпечного режиму «керованої демократії». Тим більше, що політична сила, яку так затято підтримують зарубіжні доброзичливці, за своєю соціальною природою не вельми відрізняється від партії влади.

Вибори-2012, які фаворитами перегонів (ПР та ОО) подаються як вирішальна битва між добром і злом, по суті є двобоєм між двома різновидами зла – двома потворами, виплеканими у лоні посттоталітарного соціуму. Ці два шкідливих політичних гібриди зросли і пишно процвіли на ґрунті злиднів, безправ’я і забобонів і спільно душать усі корисні паростки прогресу. Єдине, що може порятувати державу – це їхнє взаємне поборення.

Після розпаду тоталітарного СРСР в Україні (як, власне, і в більшості його колишніх республік) склався суспільно-політичний устрій, для якого навіть важко підібрати термін. Умовно його можна назвати індустріальним феодалізмом. В постіндустріальну епоху в окремо взятій країні вузька група людей захопила монополію на основні засоби виробництва, відгородилася від народу товстим муром спадкових привілеїв та повноважень і підпорядкувала життя суспільства принципам васалітету-сюзеренітету.

Керівництво країни шукає не союзників, а сюзеренів, від яких чекає бенефіцій: кредитів, фінансової допомоги, дешевих енергоносіїв, тощо, за які радо готове поступитися державним суверенітетом. Можновладці висувають кандидата у монархи, від якого теж очікують різного роду дарунків: державних активів, податкових пільг, хлібних посад, бюджетних коштів, тощо. Населення обирає не відповідальних посадовців, а господарів, що обіцяють різного роду подачки і милості.

Правда є в нашому окраденому і одуреному соціумі невеличке військо вольних козаків, які не бажають гнути спину ні перед зарубіжними сюзеренами, ні перед місцевим панством, а бажають будувати вільну, заможну й достойну поваги державу. Однак, самотужки здолати полчища нечистої сили воно ще не спроможне. Та це не привід складати зброю і опускати руки – навпаки, зброю потрібно гартувати, щоб у слушний час вступити з нею у бій.

Хто не знає історію про Війну Червоної та Білої троянди? Два феодальних клани середньовічної Англії – Йорки і Ланкастери – роками колошматили одне одного, змагаючись за право панувати в державі, отримувати бенефіції та збирати дань з простого люду. Ланкастери, здається, були трохи симпатичнішими: вони більше постраждали і в них не було такого чудовиська, як Річард ІІІ (правда, останні дослідження свідчать, що Річард ІІІ не був таким уже чудовиськом і принців не убивав). Але і ті, й інші були пагінцями одного генеалогічного дерева і мали однакові погляди на суспільно-політичний устрій. Безперервні війни виснажили і країну і обидва ворожих стани: майже уся знать полягла на полях битв, вивільнивши таким чином соціальні ніші для більш передових елементів, а до влади врешті-решт прийшла нова династія.

Дещо подібне відбувається зараз і в нас. Два олігархічних (де-факто феодальних) клани змагаються за право отримувати бенефіції і збирати дань з простого люду. Біло-червона кліка здається трохи симпатичнішою. Її очолює така мила пані – всесвітньовідома мучениця, яку підступний злодій заточив у темницю (точніше, світлицю з усіма зручностями). А у заступниках у неї ходить такий інтелігентний панок і так рішуче цвенькає про імпічмент та відміну всіх злочинних законів, що хочеться зразу дати йому мандат. А скільки там щирих патріотів у вишиванках! І кожен третій – у окулярах (що свідчить про високий рівень інтелекту). На тлі дегенеративних мармиз членів правлячої коаліції опозиційні політики виглядають дуже вигідно. Та якщо ретельно проаналізувати склад обох команд, то зразу ставне ясно: обидві ворогуючі партії є всього лише гілками одного й того ж гнилого стовбура, що сягає корінням у тоталітарне минуле.

Обидва стани нашпиговані вчорашніми партійними і комсомольськими ватажками, офіцерами та секретними співробітниками КДБ, невістками/зятями/синами/дочками впливових радянських функціонерів; там товчуться колишні майстри соцреалізму, навчені професійно оспівувати корито, з якого вони годуються; а ще − побічні продукти соціалізму: колишні рекетири, злодюжки, спекулянти і просто люди з темним минулим. І вся ця зграя волає сотнями ненаситних пельок: «Ми врятуємо країну!!!» − «Ми подолаємо руїну!!!»; «Країна буде наша!!!» − «А дзуськи вам!!! НАША буде країна!!!».

А керівництво сусідньої країни зловтішно споглядає за цією вакханалією і спокійно так, без істерик констатує: «Страна будєт НАШЕЙ». Бо обидві топові партії по суті є Кремлівськими проектами, і хто б з них не переміг – врешті-решт переможе Кремль.

Існує декілька небезпечних (і, може, навіть фатальних) для держави сценаріїв:
1) Переконлива перемога однієї кліки над іншою: конституційна більшість у ПР та її сателітів/стійка опозиційна більшість, що дасть змогу заблокувати призначення уряду. Стійку опозиційну більшість під тиском адмінресурсу уявити собі важко, але така більшість може скластися за умови різкого погіршення економічної ситуації та визнання виборів нелегітимними. Адже депутати від опозиції – такі ж хижаки, як і їхні опоненти, тільки дрібніші і з менш розвиненим стадним інстинктом. Але «відчувши запах крові», можуть запросто напасти.
2) Злиття двох кланів у чергову широку коаліцію.
3) Консервація порочного політичного дуалізму, який поглиблює водорозділ між регіонами і унеможливлює проведення системних реформ.

Позитивним сценарієм став би вступ у гру конструктивної третьої сили, що має відмінну від ПР та ОО природу і готова впроваджувати (не на словах, а на ділі) ринкові реформи та долучати країну до цивілізованої спільноти. Поява такої сили залежить від доброї волі громадян, від того, чи буде народ, принаймні, свідома його частина, продовжувати копирсатися у політичному непотребі і вишукувати серед нього «менше зло», чи нарешті усвідомить необхідність винести його геть на смітник.

Вийти з заданої кремлівськими хитрунами системи координат, де є лише дві вісі, які сходяться у точці зеро і сягають у мінус безкінечність, не так то просто. «Фаворитами» забитий увесь інформаційний простір. Полчища вправних демагогів з єзуїтською спритністю доводять, що тільки ПР може забезпечити стабільність/тільки ОО може зупинити бульдозерний наступ злочинної влади. Загони «незалежних» соціологів компетентно визначають, хто скільки відсотків візьме у Раді. Ці взяті зі стелі відсотки давлять на психіку виборця – і вже рука сама тягнеться проголосувати не за того, хто симпатичний, а за того, кого контрольовані ЗМІ оголосять прохідним і перспективним. Адже на кону – майбутнє країни!

Яке ж це майбутнє? Це – МИНУЛЕ б’ється у конвульсіях, судомно намагаючись подовжити собі життя, вкоротивши віку державі. Майбутнє за тими, хто зберіг незалежність думки, хто не склав васальну присягу супостатам заради ласого шматка, хто не згодився чубитися зі співвітчизниками заради панських забаганок, хто не став витрачати нерви на підлі провокації, хто не впав у відчай, взрівши прірву, у яку котиться країна, а збирається з духом, щоб протистояти майбутнім викликам. А над бойовищем, де майорять біло-блакитні та біло-червоні знамена, вже кружляють круки …