dniprovska

Наближаються вибори до Верховної Ради і мої знайомі та приятелі питають, за кого я буду голосувати. Я чесно відповідаю: «Ні за кого, бо я не ходжу на вибори». Так! Я цікавлюсь політикою, маю стійкі політичні симпатії та антипатії, мені не байдужа доля держави, я – прихильниця демократії (хоча моє уявлення про неї дещо відрізняється від нав’язаних нам стереотипів), я ходжу на мітинги, майдани і акції протесту, але НА ВИБОРИ НЕ ХОДЖУ!

«Як?! – обурено вигукне який-небудь затятий демократ, − Ти нехтуєш своїм громадянським обов’язком?!» Еге ж, нехтую, бо не маю реальних громадянських прав. А там, де немає прав, і обов’язків бути не може. Громадянські обов’язки існують у демократичних країнах, де народ є джерелом влади, де панує верховенство права і рівність громадян перед законом. У нас є щось подібне? Наш народ є джерелом влади в державі?
Конституція говорить: так. Маю сумнів у цьому. До того ж мушу зауважити, що джерела води і влади бувають чисті й мутні. Те середовище, яке мало б бути у нас джерелом влади, уже давно, ще за радянських часів, перетворилося на стояче болото, де люди задихаються, зате плодяться і множаться різні гади (і Гадіки). Наше суспільство настільки зманкуртчене, принижене і засмічене чужорідними елементами, ворожими чи байдужими до всього українського, що висунути достатню кількість представників, здатних розбудувати процвітаючу, незалежну державу просто не в змозі.

У процесі демократизації ми пропустили ключовий етап, який пройшли усі цивілізовані народи, а саме: очищення. Це явище називалося по-різному у різні часи і в різних народів. У народів Східної Європи і Прибалтики це називалося люстрацією. У Франції 18 ст. – революційним терором. Але суть одна: усунення від влади реакційних елементів, обмеження їхніх політичних прав і позбавлення монополії на основні засоби виробництва. В Україні нічого подібного не відбулося. Ми почали зводити демократичні інституції з протрухлих уламків тоталітаризму, а потім дивувалися, чому вони такі нестійкі.

«Вибори дають нам шанс змінити владу!» − говорять демократи і грантоїди. Не вірю! Розкажіть це кому-небудь іншому. Парадокс нашого сучасного буття: ми прекрасно усвідомлюємо, що ця мафіозно-номенклатурна влада нас обкрадає, обманює і зневажає, ми самі її зневажаємо і ненавидимо, проте покірно погоджуємося грати з нею в політичні ігри за її правилами. У означений Ними день ми дружно біжимо на виборчі дільниці і обираємо за Їхньою схемою тих, кого Вони милостиво допустили до виборів. Кого не вбили, не дотруїли, не посадили, не залякали, кому не відмовили у реєстрації і в кого є вдосталь грошей на бігморди, гречку і джинсу. А потім довіряємо їм підраховувати наші голоси. Іноді, правда, ловимо їх на гарячому і голосно обурюємося, але професійних правопорушників не так-то легко поставити приперти до стінки.

Хто не знає гру в наперстки? На перший погляд гра проста і зрозуміла: треба вгадати, під яким наперстком знаходиться кулька. Але в шахрая є безліч прийомів, щоб обіграти «лоха», або не віддавати йому виграш: спритність рук, наявність підставних, які заманюють і відволікають дурників, та «биків», які боронять його, коли клієнт усвідомить, що його обдурили і почне голосно обурюватися. Те, що відбувається між владою і суспільством, є по суті грою в політичні наперстки.

У злочинного режиму є три наперстки – три типи інституцій: законодавчі, виконавчі і судові, які знаходяться в одних руках і під якими катається магічна кулька влади. Є підставні – псевдоопозиційні проекти, яким дозволяється вигравати і «бики» («Беркути», «Барси»), які боронять можновладних шахраїв від демаршів громадян, що розпізнали обман.

Класичним прикладом гри в наперстки є протистояння між режимом Кучми і «демократичною опозицією». У 2002р. остання націлилася на законодавчий орган. Але режим продемонстрував спритність рук: сконцентрував владу у адміністративному і репресивному апараті, натиснув на важелі впливу – і сколотив слухняну більшість. Згодом противник вказав пальцем на Банкову – тоді вправні махінатори вирішили перемістити кульку під ковпачок купол ВР. Цей рух було заблоковано. Тоді у грі з’явилася нова фішка − кандидат від влади, якому почали приписувати всі очки. Народ схопив шахраїв за руку – тоді у гру вступили «бики» («Беркути», «Барси»), які стали на захист тих, із ким вони були в долі. Поки сперечалися з наперсточниками, підставними та охоронцями і шукали компромісний варіант, кулька влади перемістилася у ВР – і народ знову залишився ні з чим… Те, що зараз відбувається, я навіть коментувати не хочу – настільки брудні прийоми.

Чому такі популярні наперстки? Тому, що серед представників соціуму – безліч «лохів»: суб’єктів, які жадають отримати максимум вигоди, витративши мінімум часу й зусиль. Чому не переводяться політичні наперсточники? Тому, що переважну більшість електорату становить лохотрат – суб’єкти, які хочуть здобути максимум комфорту і добробуту за мінімум напруги і ризиків. Прийшли на дільниці, поставили галочку навпроти потрібного прізвища/партії, в крайньому випадку сходили на Майдан/Площадь і покричали: «Ю-щен-ко!/Я-ну-ко-віч!», а потім розійшлися по домівках чекати на «покращення/перетворення України на демократичну, європейську державу». Не дочекавшись, впали у відчай/гнів – і знову побігли на дільниці ставити галочки і чекати, доки хтось «прийде і зробить/прійдьот і сдєлаєт».

У англійців є мудра приказка: easy come – easy gone (що легко далося – те легко втрачається). Люди здатні цінувати і відстоювати лише те, що вони самостійно осмислили і вибороли. У нас так легко відбирають громадянські права і свободи та атрибути державності, бо ні демократію, ні незалежність ми не вибороли, а отримали від політичної сили, котра до того, як видати нам «вольну» планомірно й безжально вбивала в нас національне і громадянське достоїнство. Демократію нам дарував Горбачов, який запровадив у 89р. вибори на альтернативній основі (про які його, між іншим, ніхто не просив). А Незалежність нам дісталася унаслідок конфлікту між різними угрупованнями імперської правлячої верхівки, спричиненого крахом планової економіки.

Ми не вирвемося із замкненого кола, доки не вийдемо з системи координат «дарованої» демократії і не викинемо на смітник конституцію, презентовану нам червоним директором, який зрікся заради кар’єри своєї національної ідентичності, зустрічав Акт проголошення незалежності матюками і прийшов до влади на антиукраїнських і сепаратистських гаслах. Хай імперська еліта вкупі з нашими доморощеними запроданцями забирає свої паршиві дарунки і котиться з ними у тартарари – ми будемо будувати демократичну незалежну державу з нову. І почнемо, як усі цивілізовані народи, з очищення.

Але перш, ніж бігти на Майдан за тими, хто голосніше за всіх репетує: «Владу – геть!» (вони запросто можуть виявитися підставними, якщо не Банкової, то Кремля), потрібно усвідомити, що очищення починається знизу, з об’єктивних процесів. А саме: різкої зміни економічної кон’юнктури, яка підриває позиції правлячого класу і створює нові економічні й соціальні ніші; послаблення тиску з боку зовнішніх противників і поява надійних союзників; демографічні зрушення, тощо. Ці події запускають механізми позитивного відбору, що сприяють виникненню, вкоріненню і розповсюдження нових, прогресивних тенденцій, котрі утворюють осереддя нового суспільно-політичного устрою. А от коли таке осереддя вже утворене, тоді можна гострити вила, святити ножі, майструвати гільйотини і складати списки для люстрації (краще, звичайно, обмежитися списками і обійтися без вил, ножів і гільйотин).

Рушійною силою протестів має бути не доведена до відчаю голота вперемішку з записними патріотами, професійними революціонерами (читай: бунтарями) і нікчемними політичними лузерами, здатними об’єднатися лише перед розстрілом – мотором і кермом нового Майдану мають бути громадяни, задіяні в інноваційних процесах. Тільки тоді можна очікувати на докорінні зміни, а не на заміну одних шахраїв іншими…
Я не закликаю бойкотувати вибори. Хто вважає за потрібне висловити свою громадянську позицію – хай бере у них участь. Я теж, може, піду – подивлюся, як там і що, і проголосую за найбільш патріотичних і виважених з числа тих, кого не вбили, не дотруїли, не посадили, не залякали, кому не відмовили у реєстрації і у кого вдосталь грошей на біг морди, гречку і джинсу. На цих виборах цілком можливо дещо змінити конфігурацію влади і скорегувати зовнішньополітичний курс. Але я ні на мить не плекатиму ілюзії, що на виборах ми зможемо виграти країну у шахраїв.

Ми її не виграємо – ми її ВИБОРЕМО.