dniprovska

Останнім часом у мене з френдами точаться постійні дискусії з приводу московської інтервеції та шляхів протистояння агресору. Оскільки істина ніколи не буває одномірною, то хочу чітко прояснити свою позицію.

Я виходжу з того, що хід будь-якого маштабного політичного/історичного процесу (а військове вторгнення РФ на територію України є, безумовно, маштабним явищем) зазвичай обумовлений не одним, а цілою комбінацією чинників, представлених у тій чи іншій пропорції.

Чинники, що спричинили критичну ситуацію в країні після повалення режиму Януковича і вторгнення російських збройних сил на територію нашої держави є, на мою думку, наступними.

1. Безвідповідальність антиукраїнської (ПР) та квазіукраїнської ("Батьківщина") політичної еліти, яка замість спільної роботи зі зміцнення обороноздатності держави та виходу її з глибокої економічної кризи зайнялася перерозподілом портфелів, дрібними торгами, взаємним шантажем та договорняками (між собою та з агресором), що закладють міну під територіальну цілісність і незалежність нашої держави. (Судячи з останньої істеричної заяви Ю. Тимошенко про вичерпаність мирних методів протидії тероризму на Сході, вона дещо запізно усвідомила банкрутство своєї політики загравання з агресором та колабораціоністами).

2. Плачевний стан українських збройних сил та служби безпеки, спричинений десятиліттями недбалого ставлення з боку правлячих еліт до питань безпеки та обороноздатності держави. При цьому нинішня влада, яка вже не вперше стає за кермо держави, повинна усвідомлювати, що й вона несе відповідальність за руйнацію ЗСУ та провальну просвітницьку політику щодо безпекових питань.

3. Понижений рівень національної свідомості та патріотизму на Сході й Півдні України, обумовлений змішаним етнічним складом населення (особливо це стосується Криму, Донбасу та крупних обласних центрів Півдня), попереднім планомірним зросійщенням промислових регіонів імперською владою, наявності у значної кількості жителів південного сходу родинних зв'язків з мешканцями Росі... Усе це заважає жителям Сходу і Півдня активно підтверджувати свою громадянську позицію і сприймати сусідню державу як агресора, з яким треба боротися в т.ч. і зі зброєю в руках.

4. Недостатня підтримка України з боку міжнародної спільноти та країн-гарантів по "Будапештському меморандуму", яка виключає поки що військову допомогу і обмежується санкціями проти РФ, що мають відкладений ефект.

У ситуації, що склалася, слід продовжувати тактику, засвоєну ще Майданом. Боротися за Незалежність та цілісність української держави, перешкоджати спробам правлячої кліки укласти зрадницькі угоди з внутрішніми та зовнішніми суб'єктами. І поменше оглядатися на думку егоїстичної та розважливої світової спільноти, а ставити її перед фактом, як це було, коли народ зруйнував домовленості про компроміс зі злочинним режимом, освячені президентом США. Борімося - поборемо.