Ніхто його не любить - ніхто не розуміє :(

[dniprovska]

Коли лідери провідних країн відмовилися їхати на відкриття Олімпіади в Сочі, стало ясно, що міжнародний авторитет Володимира Путіна вже на спаді. Однак, усе пізнається у порівнянні. Путін виглядав ще цілком пристойно на тлі свого українського колеги, для якого Сочінська олімпіада стала символом КРАХУ його зовнішньої політики.


Є два росповсюджених і вже порядком заяложених стереотипи, якими характеризують правління Януковича: при Януковичі ми живемо "по понятіях"; Янукович відновив багатовекторну зовнішню політику Кучми. Насправді, це не так.


"По понятіях" ми жили при Кучмі, а Янукович - типовий "бєзпрєдєльщик". Зовнішня політика Януковича не багатовекторна - вона взагалі БЕЗВЕКТОРНА - всі вектори зациклені і законтачні на Межигр'ї. Якщо президент Ющенко був чітко орієнтований на євроатлантичний напрямок, а Кучма намагався лавірувати між Заходом і Росією, то Віктор Янукович розглядає стратегічних партнерів як знаряддя для зміцнення власної влади та добробуту (іншими словами, як лохів, котрих не впадло розвести на бабло). Усвідомивши живий інтерес до України з боку євроатлантичних та євразійських суб'єктів, чинний гарант вирішив спекульнути на геополітичному курсі, а на виручені дивіденди забезпечити собі другий президентський термін.


Загалом, ідея була непогана. Нікуди не приєднуватися - ні до ЄС, ні до МС і змусити амбіційних партнерів, що розглядають Україну, як потенційну зону свого впливу, платити за мрію коли-небудь втягнути нашу країну вкупі з недограбованими ресурсами у свою орбіту. Але Віктор Федорович не врахував, що він все-таки не кидала базарний, а керівник однієї з найбільших у Європі країн, у якій живе народ, що прагне кращої долі. Ну і зовнішньополітичні партнери теж не ликом шиті.



Хоча Янукович перебуває на вищих керівних посадах у державі вже більше десятиліття, він так і не зрозумів український народ. Точніше, ту частину своїх співгромадян, які ще зберегли українську національну ідентичність, а з нею - і почуття власної гідності. Так, гідність в українцях була жорстоко придушена, її захист ускладнюється катастрофічним браком солідарності - тому українці майже ніколи не дають негайної відповіді на утиски їхніх прав і свобод, але пусковим механізмом протесту української громади (на відміну від спільноти з так званою південно-східною ідентичністю, зацикленою на матеріальних чинниках) є саме попрання людської гідності. Саме цей мотив вивів український народ на Майдан у 2004р. Але Януковичу і Ко було зручно вважати "помаранчеву революцію" прикрим непорозумінням і тому ніяких уроків з неї не винесли.


Дорвавшись до влади, вони заходилися з особливим, безпрецедентним цинізмом принижувати українців - і у листопаді 2013 отримали неприємний сюрприз. Український народ, якого знову "розвели, як кошенят" та ще й жорстоко поглумилися над його дітьми, зруйнував хитромудрі плани високопоставленого шахрая - і перетворив його з повновладного господаря стратегічної території на загнаного в кут заручника, якому стратегічні партнери виставили два протилежних ультиматуми.


Захід дав чітко зрозуміти, що силовий сценарій неприпустимий. По-перше, західні лідери усвідомили, що застосування сили проти Майдану лише посилить протести і поставить країну на межу громадянської війни, чого вони дуже бояться. Ну, і якби Європа не заступилася за Євромайдан - це було б уже повне свинство.


Росія, навпаки, вустами своїх уповноважених спікерів вимагає навести порядок. РФ на відміну від ЄС та США вигідна дестабілізація, бо розорену і росварену країну легше втягувати в свою орбіту. Більш того, Майдан став ляпасом не тільки Януковичу, але й Путіну. Путін пообіцяв своєму клієнтові 15 млрд доларів та знижку за газ, вирвавши ці кошти з рота власного народу, а прокляті хохли замість вдячності розсердилися ще більше, і ще гучніше стали волати: геть відь Москви! Ну як таке можна вибачити!


Однак, жоден ультиматум неприйнятний для самого Гаранта. Він не може залишити Майдан у спокої і піти на компроміси, бо це остаточно зруйнує його авторитетет серед соціальної опори, яка поважає силу, і тільки силу. Але й зачитити не наважується, бо незважаючи на понти є, м'яко кажучи, не відзначається сміливістю і не готовий іти ва-банк. Тому обраа шлях точкових репресій, який нікого не задовольняє і не вирішує проблеми, а лише відтягує агонію режиму і повільно, але невідворотньо заганяє президента в глухий кут і відрізає шлях до відступу. Бо чим більше побитих/арештованих/закатованих майданівців, тим більше стає людей, які хочуть бачити Гаранта... ні, не на нарах, а на Йолці - догори ногами.


І якщо Янукович ще тримає кормило влади, то не в останню чергу завдяки абсолютній безпорадності опозиції. Коли українці обрали у 2012 році ТАКУ опозицію, вони підписали собі вирок (сподіваюся, не смертний). Якщо Янукович і йому подібні поняття зеленого не мають, що таке честь і гідність, то українці, нажаль, дуже погано собі уявляють, що таке СПРАВЖНЯ СИЛА. Більш того, свідома, культурна частина соціуму, що так зневажає тупих совків і обурюється нахабством донецького бульдозера, поводиться з цим бульдозером не розумніше, ніж тупі совки. Є декілька способів зупинити бульдозер: протиставити йому ще потужніший механізм, загнати в болото, де він загрузне, або у приховану яму... Українці не знайшли нічого кращого, як відгородитися від донецького бульдозера хлипким парканчиком псевдоопозиційних політсил.


Після поразки у 2010р. нації, нажаль, забракувало мужнього терпіння, яке дозволяє переможеному зібратися з силами і нанести противникові потужний і нищівний контрудар. Вибори 2012 - це реакція знервованого, засмиканого суб'єкта, який хапає що під руку потрапить, щоб дошкулити кривдникові... Обравши собі опозицію за принципом: на безриб'ї і рак риба, краще такі, ніж ніяких, українське суспільство загнало політичний процес у глухий кут. Бо зараз справжнім прибічниками демократії, євроінтеграції та національного відродження доводиться боротися не тільки зі злочинним режимом, а й гнилою опозицією, яка зовсім не бажає глибокого очищення та оновлення суспільства.


Адже опозиційні лідери прекрасно розуміють, що своїм пристойним результатом на виборах вони завдячують Януковичу. Не посадили б Тимошенко - партію "Батьківщина" можна було б зносити на політичне кладовище. Не було б Закону про мови, Табачника, червоних знамен та георгієвських стрічечок на "Дєньпабєди" - чорта лисого ВО "Свобода" отримала б 10%. Яценюк і Тягнибок мають всі підстави точити зуб на Майдан, який переполовинив їхні президентські рейтинги і показав їхнє справжнє обличчя. І навпаки. Що б там не репетували горе-опозиціонери, Янукович зацікавлений у збереженні ТАКОЇ опозиції. Бо поки на протилежному електоральному полі товчеться недолугий тригетьманат, Хвьодорович залишається поза конкуренцією у своїй електоральній вотчині. Бо на тлі Сені, Олежека і Віталіка - беззубих і безпорадних він виглядає ще цілком солідно.


Тому було б наївно покладати великі надії на перемовини між двома видами шахраїв і кидал. Наразі є лише дві сторони політичного протистояння: Майдан і Межигір'я. Або Майдан розростеться на всю Україну і розтопче Межигір'я, або Межигір'я затопче Майдан і задушить Україну.

Третього не дано.