Апокаліптичне

[dniprovska]

Наближається час Ч – час, коли згідно з пророцтвами древніх майя (чи пророцтвами тих, хто розраховує нажитися на загальній паніці й метушні) настає кінець світу. Є привід поглянути на речі sub specie Аeternitatis (з точки зору Вічності), а в цьому ракурсі все суще набуває нових форм і смислів.

Чутки про кінець світу ніколи не з’являються випадково. Вірою у близький апокаліпсис надихалися ранні християни. Другого пришестя чекали у 1000 році, і в році 1500 (саме тоді Дюрер створив своїх знаменитих «Вершників»). Людство вже так привикло до фальстартів, що переважна більшість його перестала серйозно сприймати подібні попередження. А заковика у тому, що подібні пророцтва не можна сприймати буквально. Вони завжди несуть прихований, алегоричний смисл.

Апокаліпсис (у будь-якій міфології) – це кінець СВІТУ, але не кінець БУТТЯ. У час апокаліпсису настає кінець старому порядку і буття переходить у новий вимір. Людство вже не одноразово переживало локальні й глобальні апокаліпсиси. Це і нашестя варварів на Рим, і татаро-монгольське нашестя, і Чорна Смерть, і релігійні війни, і дві світових війни, і Хіросіма, й Чорнобиль, і повержені Башти-близнюки, й Фукусіма…

І ажіотаж навколо цифри 2012 – теж не випадковий. Бо людство інтуїтивно відчуває, що воно знову підходить до точки біфуркації. Першою провісницею Апокаліпсису є Природа. Вона першою відчуває негаразди (чи кладе їм початок). Землю в буквальному сенсі слова трясе від того, що зробили з нею люди. Природні катаклізми не можуть не позначитися на економіці. Землетрус скинув японську економіку з другого місця. Ураган Сенді видув добрячу купу грошей з дірявого американського бюджету. Небувалі засухи й повені піднімають ціни на продовольство, а народи – на бунт.

Звичайно, для здорової економічної системи природні катаклізми не смертельні. Але світова економіка вже добряче розбалансована культом споживання, що спонукав розумних істот бездумно тринькати не тільки зароблені, але й запозичені кошти. А де тонко – там і рветься. Економічні ж проблеми загострюють соціальні й політичні протиріччя. Одна біда йде – сім бід за собою веде.

Розстановка сил на міжнародній арені зараз є такою, що дає підстави очікувати нового Апокаліпсису, себто чергової світової війни. Якою вона буде: холодною, гарячою, чи прохолодною – важко сказати, але щось таки буде. Бо аналогії напрошуються самі собою. Світова економіка загрузла в депресії. Старі лідери поступово здають позиції, зате різні БРІКи показують зуби та норовлять пролізти на перші позиції й диктувати світові порядок денний. Особливо агресивним і нетерпимим є один федеративний суб’єкт, охоплений жагою реваншу та зациклений на ідеї збирання земель, які він чомусь вважає своїми. Перед демократією по обидва боки Атлантики знов постають небезпечні виклики і є великі сумніви, що вона з ними достойно впорається.

Як і в тридцяті роки минулого століття, демократію точить черв боязливої толерантності. Або, як кажуть наші злі радикали «толерастії». Справжня толерантність від фальшивої відрізняється глибинними мотивами. Коректність по відношенню до ближнього, повага до його індивідуальності, національної гідності, базових інтересів є одним з засадничих принципів гуманістичного світогляду. Але переважна більшість адептів ідеології політкоректності, толерують усе, що можна і не можна толерувати, не стільки з поваги до інших індивідів/народів, скільки з бажання уникнути відкритих конфліктів, які руйнують їхній спокій та комфорт і під впливом стадного інстинкту, який змушує поводитися, «як всі».

Політкоректність у сучасному демократичному світі – це кістка, яку кидають різним мізераблям, щоб вони не гавкали. До пори до часу це дозволяє згладжувати і приховувати протиріччя, але ж ніяк не вирішувати. У суспільстві, яке зав’язує на своїй шиї гордієві вузли псевдотолерантності, агресія набуває абсурдних, і абсолютно нелюдських форм. У відсталих у цьому плані соціумах агресія проявляється у вигляді стрілянини, або поножовщини між представниками різних соціальних/етнічних груп. У наскрізь коректному суспільстві озброєний до зубів психопат приходить у людне місце і методично «мочить» беззбройних і ні в чому не повинних перед ним людей/дітей. Або одурілі від нудьги й безкарності підлітки громлять магазини, та так, що загони поліції не здатні з ними впоратися…

У спільнотах, які мали б стояти на сторожі цивілізації атрофуються такі якості, як стійкість, гідність, відповідальність, чіткість переконань, розуміння власної високої місії, тощо. Натомість процвітає гедонізм, нарцисизм, моральна сліпота та інфантилізм. Демократичне суспільство перетворюється на кисіль, з якого різні агресори, політичні авантюристи та маргінали можуть воду варити.

І ось що ми маємо на поточний момент. Розпещені сибаритством і заклопотані кризою Європа і США, придавлена землетрусом Японія; агресивна, ображена Росія, що так нікому і не простила свою поразку у Третій світовій війні; амбітні Індія та Китай, Близький Схід, схожий на розворушене осяче гніздо… Хто переможе в цьому Армегеддоні? Хто виживе? І чи виживемо МИ?

Ну, нам до апокаліпсисів не звикати. Уся історія України – то суцільний Апокаліпсис. Бачили ми і вершників на конях і вавилонських блудниць; зріли ми громи з блискавками та вогняні стовпи; чули пророків та лжепророків; а dance macabre – то наш національний танець. Стільки разів смерть на наших теренах гопака танцювала, що й рахунку збилися… Тож щоб пережити черговий кінець світу нам треба зовсім нічого: трохи брому для інтелігенції та побільше оковитої з перцем для трудящих та тих хто ними поганяє й привласнює плоди їхньої праці. І з Божою поміччю переживемо ще одне лихо.

Амінь