WHAT SHALL WE DO?

ЗА ЩО МИ ПОВИННІ БОРОТИСЯ-2
(продовження, початок у попередньому пості)

Перш, ніж визначатися з формою альтернативного політичного об'єднання, потрібно чітко сформулювати цілі його діяльності. З цілями, здається, все ясно. Опоненти існуючого режиму в один голос твердять, що наразі головна мета – боротьба за демократичні цінності, а саме: децентралізацію влади, чесні вибори, свободу слова, тощо. І тут мене підмиває поставити абсолютно неполіткоректне питання: а ви впевнені, що вищеозначені блага підуть нам на користь? Адже не так давно ми мали і розподіл влади, і прозорі вибори, і свободу преси і не отримали ніяких суттєвих зрушень у плані економічного та соціального розвитку.

"То не ті люди до влади прийшли!" − запевнить палкий прибічник демократії. Треба інших − чесних, професійних, сумлінних (таких, як Я, наприклад). От тільки не треба нам про "не тих людей"! Ми грамотні, ми вчили історію, ми знайомі з закономірностями суспільного розвитку і розуміємо, що роль особи у історичному процесі визначна, але не абсолютна. На лідерів усі гріхи звалюють бабусі на лавочках та демагоги, найняті для промивання мізок малоосвіченої частини електорату. "Не ті люди" ніколи випадково на верхні щаблі влади не потрапляють, їх виносить туди об'єктивна закономірність.

Головна проблема борців за демократію (як наших, так і зарубіжних) полягає у тому, що вони оцінюють демократичність суспільства переважно за зовнішніми, формальними ознаками: децентралізація влади, прозорі вибори, свобода слова, тощо. Насправді ж демократія – то складний історичний феномен, який має глибокий соціально-економічний зміст. Розподіл влади, вибори і широкі громадянські права та свободи, як би це дико для когось не звучало, не є ні самоціллю, ні самоцінністю. Демократичні інституції потрібні для забезпечення представництва у владі різних суспільних верств і прошарків і здатні нормально функціонувати лише тоді, коли в основі діяльності верств і прошарків, які претендують на представництво у владі, лежить конструктивна ініціатива.

Доводячи переваги демократії, свідомі громадяни зазвичай посилаються на досвід передових країн Заходу, але забувають, що політичний устрій країн Західної Європи і Північної Америки є продуктом тривалого історичного розвитку і пережив цілу низку метаморфоз, перш, ніж набути сучасних форм. На Заході демократія має міцну опору в особі чисельного, економічно потужного і політично активного середнього класу, а провідні політичні партії, які формують уряд, фінансують капіталісти-підприємці – власники інноваційного, конкурентоспроможного виробництва.

В Україні прошарок середнього класу є тонким і аморфним, переважна більшість електорату знаходиться за межею бідності і має низьку політичну культуру, а популярні партії та мегаблоки фінансують олігархи-монополісти. Вибудовувати демократичну державу на такому ґрунті – то все рівно, що будувати замки на піску.

Майже ніхто не заперечує, що соціально-економічна структура нашої держави має перехідний характер і обтяжена великою кількістю різноманітних пережитків та рудиментів, але при цьому майже ніхто не хоче визнавати, що там, де економічна структура є перехідною, політичний устрій теж набуває перехідних форм.

«То що ж, − вигукне який-небудь затятий демократ, − треба за диктатуру боротися, нового тирана на трон саджати?!» Та ні, народовладдя є остаточною, так би мовити, стратегічною метою нашої боротьби, але боротися за демократію треба з умом. Щоб наблизитися до Європи, потрібно не сліпо копіювати готові політичні форми, а пройти шлях, який пройшли у свій час усі цивілізовані країни. Невдалий соціалістичний експеримент відкинув нас у плані соціального розвитку десь на півтора століття назад, тож розвиток нашого суспільства підпорядкований закономірностям, притаманним Європі середини ХІХ ст.

Процес розбудови громадянського суспільства повинен починатися не з даху (політичної системи), а з фундаменту, з докорінної зміни економічних відносин та підтримки тих суспільних елементів, які є традиційною опорою демократії. Тому альтернативне політичне формування повинно створюватися з таким розрахунком, щоб воно змогло запустити процес системної модернізації економіки і створити інституційно-правовий простір для реалізації конструктивних ініціатив у різних сферах діяльності...

To be continued...