Демократія VS Отаманщина
Sep. 9th, 2014 08:50 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
dniprovskaОстаннім часом я розсварилася з купою своїх реальних та віртуальних френдів через ставлення до деяких командирів добровольчих батальйонів. Дехто навіть перестав зі мною спілкуватися Що ж, amicus такий-то/така-то, sed magis amica veritas …
Дещо подібне мало місце, коли я критикувала щирого патріота Олежку Тягнибока і попереджала: коли настане справжня революційна ситуація, він забуде дома патрони, бо віртуальні проекти не стріляють. Мене звинувачували у наклепі на єдину українську партію, здатну набити пику Чечетову. А коли стало ясно, ху із ху, багато фанатів ВОСі забрало свої слова назад. Та не встигли ми помиритися з приводу Тягнибока, як розплювалися з приводу іншого віртуального діяча – «легендарного комбата Сімьона Сімьонченко»…
Я жодним чином не применшую бойових заслуг основної маси добровольців, котрі за велінням серця пішли захищати Вітчизну. Але поведінка окремих медіа-персон, які асоціюють себе з добровольчими батальйонами, для мене є абсолютно неприйнятною, тому що анархія, яку вони сіють, може призвести до втрати всього, що ми здобули в боях.
Якщо наш народ хоче вижити і перемогти небезпечного ворога, що має над нами величезну перевагу, він повинен навчитися відчувати границю між демократією і свавіллям мас, твердо затямивши, що навіть у найдемократичніших спільнотах є речі, які на суд публіки принципово не виносяться. Наприклад, стратегічні та оперативні плани Генштабу ні за яких умов не можуть бути предметом всенародного обговорення. Ні Віче, ні чесні журналісти, ні представники політичних партій, ні Дніпропетровська ОДА, ні хворі комбати втручатися в роботу Штабу і вказувати йому, що робити НЕ МОЖУТЬ. Якщо кожен комбат буде збирати Віче і посилати його під Генштаб, щоб вибити підмогу для «СВАІХ рєбят» – армії у нас не буде, а не буде армії – не буде і Держави.
Я вже передбачаю обурені вигуки свідомої громадськості: «А що ж робити, якщо генерали з президентом-олігархом зливають добровольців??? Сидіти склавши руки???» А от звідки у нашої публіки така так упевненість, що наше вище військове та політичне керівництво – суцільні зрадники та імбецили? Бо так усі пишуть у Фейсбуці, а сперечатися з Фейсбуком – марна справа. Ми всі дружно сміємося над ватниками, зазомбованими РосТВ, а власної зазомбованості ФБ і ЖЖ, нажаль, не помічаємо.
Ладно, припустимо, так воно і є. Припустимо, що весь наш паркетний генералітет вкупі з Головнокомандувачем замислив підлий план зачистки революційного елементу, який загрожує йому третім майданом, кинувши його у криваву м’ясорубку. Тоді питання до добродіїв, яких вважають кращими представниками українського народу: а навіщо ж ви, шановні, кидаєтеся пустими погрозами? Навіщо ви загрожуєте банді зрадників розправитися з нею після війни, а потім покірно віддаєте своє безцінне життя в руки цієї ж банди, вирушаючи на фронт під її командуванням, патетично вигукуючи: Караул! Ганьба! Нас зливають! Поможіть люди добрі! Сходіть на Віче та попросіть у зрадників для нас підмоги!!!
Замахнулися на владу – бийте, або не замахуйтесь.
З даної ситуації логічно випливає два висновки: або у «вічних революціонерів» клепок в головах не вистачає і вони не здатні засвоїти навіть елементарних принципів політичної боротьби, або ніякого підступного плану «зливу добровольців» у природі не існує – і вони гинуть з тих же причин, з яких гинуть солдати у всіх війнах (що, звичайно ж, не знімає відповідальності з персон, які через халатність, зраду та некомпетентність допустили масштабні втрати).
Упевненість у наявності підлого конспірологічного плану нав’язується нам ззовні і є калькою, проекцією плану Путіна з утилізації пасіонаріїв, який він реалізував на Донбасі. Ну, ми ж знаємо, як люблять наші воріженьки приписувати нам свої власні наміри і вади. То ми в них фашисти, то Кролик з Пастором – кривава хунта, а тепер «Потрошенко утілізіруєт фашиков на Вастокє». Бо хіба ж може хохляцький президент бути шляхетнішим і гуманнішим за ВВХ? Звичайно ж ні! Тому уся ця маячня перекладається на українську мову, оформлюється належним чином, вкладається у вуста «авторитетних аналітиків та журналістів» і вкидається у інфопростір, а тисячі неврастеніків, корисних ідіотів та проплачених мережевих ховрашків розносять цю ідейну заразу, як щурі – чуму.
В основі параної, котра роздмухується з приводу гіпотетичного зливу майбутньої революції, лежить глибока зневага до українського народу та нехтування засадничими законами суспільного розвитку. Історична практика свідчить: революцію «злити» неможливо. Революції передують настільки глибокі й масштабні тектонічні зсуви у суспільстві, що жменька правителів просто не здатна їх нівелювати, бо це поза межами їхніх фізичних можливостей. Революція – це соціальна буря, як і бурю в природі її неможливо відвернути – тільки втекти, або сховатися. А от політичний заколот можна придушити у зародку. Так що ми готуємо, хлопці, революцію, чи coup d’état? ;)
Жорстокого садиста та наглого узурпатора Януковича, ми вигнали дерев’яними дубцями. А щоб контролювати Яценюка, Порошенка й Турчинова, нам навіщось потрібні штурмові батальйони з гранатометами, артилерією і танками. Двічі Несудимого з його бандою ми викурили бензином, а Кролика-Ботаніка з Пастором і Шоколадним Бароном приструнити можна тільки «Градами»… Виходить, що народ, який здійснив Революцію Гідності, обрав собі ще жахливіших монстрів, ніж «яничари». Якщо так, то цьому народові вже нічим не допоможеш.
Але я все ж таки переконана, що незважаючи на всі вади й недоліки, нинішня влада є на порядок гуманнішою, демократичнішою і більш орієнтованою на цивілізовану євроатлантичну спільноту, ніж уряд «кровосісь», і щоб її контролювати, цілком достатньо конституційних форм: мирних протестів та демократичних виборів.
Проблема деяких «командірів» полягає в тому, що вони хочуть і воювати, і політикою займатися, а треба обрати щось одне. Не можна стояти однією ногою на Майдані, а другою – на фронті і сюсяти на голову вищому політичному та військовому керівництву. Це дуже незручна і некрасива поза, яка не робить честі тим, хто в неї став.
Існує ще один міф, який настійливо вкладається в голову публіці, а саме: що Путін більш за все боїться добровольчих батальйонів, а з добровольчих батальйонів страшніший за всіх для Путіна – «Донбас». Я не знаю, на чому базується ця впевненість. Від самого Путіна я нічого подібного не чула. Може, він пробовкався про це своїй собачці Конні, коли мився з нею у ванні? А кудлата вертихвістка рознесла хазяйські секрети по всіх усюдах? Собака лаєт – вєтєр носіт, вєстімо…
Але я чомусь сумніваюся, що зачувши магічні слова «Сімьон Сімьончєнко», Путін ховається під диван. Швидше, задоволено потирає ручки. Ну не бояться більшовики-чекісти махновщини. Розбили вони її у минулому столітті, розіб’ють і зараз. Наївна, аморфна, розхристана воєнна демократія не здатна вистояти під ударами тоталітарних кулаків. При всій глибокій шані до наших захисників Вітчизни слід все ж таки визнати, що головним чинником, який лякає і стримує Путіна є не добровольчі збройні утворення і не напівпритомні ЗСУ, а євроатлантична спільнота, яка має колосальні важелі впливу на російську економіку та переважаючий військовий потенціал. Якби Путін не побоювався економічної блокади та мав 100% впевненості, що англосакси за нас ніколи не заступляться і не вступлять у війну, виконуючи свої зобов’язання по БМ, то він би давно вже двинув війська на Київ і посадив би «легітимного Президента» на насиджений золотий унітаз у Межигір’ї.
А ось туточки Конні й зарита. Євроатлантична спільнота не може допомагати країні і нації загалом. Для комунікації з Україною їй потрібен легітимний, договороспроможний уряд, який контролює ситуацію в державі і здатен виконувати свої міжнародні зобов’язання. Ну не будуть вони давати кредити та постачати високоточну зброю українському народові і не пришлють військових експертів чи «сірих чоловічків» на прохання українського народу, і даними розвідки з українським народом вони ділитися не будуть. Якщо вище політичне та військове керівництво втратить контроль над суспільством, допомогти нам ніхто не зможе – ми просто позбудемося суб’єктності і перетворимося на територію, по якій топтатимуться всі, кому не лінь. І тоді російські танки будуть у Києві не через 2 тижні, а через 2 дні.
Але деяких велемудрих «військових експертів» з білими білетами така перспектива анітрохи не лякає. Вони нас переконують, що від паркетних генералів та олігархів-мироїдів все одно ніякої користі, тому хай вони всі горять синім полум’ям – ми від москалів партизанкою відіб’ємося – і кивають на Афганістан, Чечню та Ірак. Дійсно, в історії є приклади, коли партизанський рух переламував хребет регулярній армії і змушував окупантів забратися геть. Але на таке спроможні лише нації, де панує певний тип політичної культури, який передбачає кланову організацію, всеохоплюючий взаємоконтроль з круговою порукою та потужне ідеологічне (релігійне) підживлення, яке забезпечує граничний рівень самопожертви і такий же високий рівень несприйняття зовнішніх впливів.
Українці за своїм національним менталітетом суттєво відрізняються від вайнахів, пуштунів та арабів, а тому на таку запеклу партизанщину не здатні. Нашому народові притаманний високий рівень індивідуалізму та толерантності до зовнішніх впливів, а також відсутність конфесійних бар’єрів з росіянами, що унеможливлює «український джихад». Та й партизанити у степах України якось не дуже зручно. Тому партизанський рух у нас за жодних умов не може бути самодостатнім і дозволивши авантюристам зруйнувати армію та державні структури, ми відкриємо собі дорогу до пекла.
«То що ж тоді робити?», – вигукнуть прибічники народовладдя, – «не контролювати олігархів, які можуть злити і розграбувати країну???». Спочатку треба заспокоїтися і припинити фапати різне інформаційне сміття, приймаючи сумнівні твердження за аксіоми. Ну поворушіть мізками, навіщо олігархам цілеспрямовано зливати країну, з якої вони годуються? Навіщо Порошенку було витрачати мільйони фантиків на президентську кампанію, щоб отримати булаву і, користуючись повноваженнями, які він виборов у Багіні, злити країну, у якій він – головний, разом з усіма своїми «Рошенами»? Хто там ще може злити країну? Беня, який тримає Гепу з Допою за тестикули, і, попри вибрики та закидони все ж таки підтримує належний рівень порядку та патріотизму у ключовій для південного сходу області, ще й за сусідніми наглядає.
Так, олігархи – хижаки, і боронять країну, як боронять хижаки помічену територію. Але вони тримають і боронять і перш, ніж руйнувати систему, де рулять олігархи, треба виробити більш ефективну та життєздатну альтернативу. А от з альтернативою у нас – швах. Альтернатива – Гуляй Поле. Бо наш креативний клас, який так обурений олігархами і досі не сподобився оформитися у якусь притомну політичну партію з чіткою, розгалуженою структурою та ясно сформульованою програмою.
Рефлексуюча частина креаклів лайкає і перепощує алярми зі шпиталю, а набільш толкові та розторопні пішли у волонтери. Роль волонтерів у забезпеченні обороноздатності країни важко переоцінити. Ці люди роблять велику роботу, але вони вирішують лише тактичні задачі, не маючи змоги впливати на вироблення стратегії державного розвитку – такі питання знаходяться у віданні олігархічних кланів та їхніх клієнтів в умовах, коли інтелектуальний рівень управлінського апарату досяг свого історичного мінімуму.
Тому для недопущення «зливу країни» не треба вигадувати велосипед і рубати гілку на якій ми всі сидимо, руйнуючи існуючі політичні та військові структури, піддавшись колективній істерії, роздмуханій у соцмережах. Треба зібратися з духом і відірватися на певний час від ВІРТУАЛЬНИХ соціальних мереж і спробувати створити РЕАЛЬНІ, здатні керувати країною замісто тих, що колись створили олігархи. Це важко і незвично, але якщо ми хочемо врятувати країну, ми повинні це зробити.
Дещо подібне мало місце, коли я критикувала щирого патріота Олежку Тягнибока і попереджала: коли настане справжня революційна ситуація, він забуде дома патрони, бо віртуальні проекти не стріляють. Мене звинувачували у наклепі на єдину українську партію, здатну набити пику Чечетову. А коли стало ясно, ху із ху, багато фанатів ВОСі забрало свої слова назад. Та не встигли ми помиритися з приводу Тягнибока, як розплювалися з приводу іншого віртуального діяча – «легендарного комбата Сімьона Сімьонченко»…
Я жодним чином не применшую бойових заслуг основної маси добровольців, котрі за велінням серця пішли захищати Вітчизну. Але поведінка окремих медіа-персон, які асоціюють себе з добровольчими батальйонами, для мене є абсолютно неприйнятною, тому що анархія, яку вони сіють, може призвести до втрати всього, що ми здобули в боях.
Якщо наш народ хоче вижити і перемогти небезпечного ворога, що має над нами величезну перевагу, він повинен навчитися відчувати границю між демократією і свавіллям мас, твердо затямивши, що навіть у найдемократичніших спільнотах є речі, які на суд публіки принципово не виносяться. Наприклад, стратегічні та оперативні плани Генштабу ні за яких умов не можуть бути предметом всенародного обговорення. Ні Віче, ні чесні журналісти, ні представники політичних партій, ні Дніпропетровська ОДА, ні хворі комбати втручатися в роботу Штабу і вказувати йому, що робити НЕ МОЖУТЬ. Якщо кожен комбат буде збирати Віче і посилати його під Генштаб, щоб вибити підмогу для «СВАІХ рєбят» – армії у нас не буде, а не буде армії – не буде і Держави.
Я вже передбачаю обурені вигуки свідомої громадськості: «А що ж робити, якщо генерали з президентом-олігархом зливають добровольців??? Сидіти склавши руки???» А от звідки у нашої публіки така так упевненість, що наше вище військове та політичне керівництво – суцільні зрадники та імбецили? Бо так усі пишуть у Фейсбуці, а сперечатися з Фейсбуком – марна справа. Ми всі дружно сміємося над ватниками, зазомбованими РосТВ, а власної зазомбованості ФБ і ЖЖ, нажаль, не помічаємо.
Ладно, припустимо, так воно і є. Припустимо, що весь наш паркетний генералітет вкупі з Головнокомандувачем замислив підлий план зачистки революційного елементу, який загрожує йому третім майданом, кинувши його у криваву м’ясорубку. Тоді питання до добродіїв, яких вважають кращими представниками українського народу: а навіщо ж ви, шановні, кидаєтеся пустими погрозами? Навіщо ви загрожуєте банді зрадників розправитися з нею після війни, а потім покірно віддаєте своє безцінне життя в руки цієї ж банди, вирушаючи на фронт під її командуванням, патетично вигукуючи: Караул! Ганьба! Нас зливають! Поможіть люди добрі! Сходіть на Віче та попросіть у зрадників для нас підмоги!!!
Замахнулися на владу – бийте, або не замахуйтесь.
З даної ситуації логічно випливає два висновки: або у «вічних революціонерів» клепок в головах не вистачає і вони не здатні засвоїти навіть елементарних принципів політичної боротьби, або ніякого підступного плану «зливу добровольців» у природі не існує – і вони гинуть з тих же причин, з яких гинуть солдати у всіх війнах (що, звичайно ж, не знімає відповідальності з персон, які через халатність, зраду та некомпетентність допустили масштабні втрати).
Упевненість у наявності підлого конспірологічного плану нав’язується нам ззовні і є калькою, проекцією плану Путіна з утилізації пасіонаріїв, який він реалізував на Донбасі. Ну, ми ж знаємо, як люблять наші воріженьки приписувати нам свої власні наміри і вади. То ми в них фашисти, то Кролик з Пастором – кривава хунта, а тепер «Потрошенко утілізіруєт фашиков на Вастокє». Бо хіба ж може хохляцький президент бути шляхетнішим і гуманнішим за ВВХ? Звичайно ж ні! Тому уся ця маячня перекладається на українську мову, оформлюється належним чином, вкладається у вуста «авторитетних аналітиків та журналістів» і вкидається у інфопростір, а тисячі неврастеніків, корисних ідіотів та проплачених мережевих ховрашків розносять цю ідейну заразу, як щурі – чуму.
В основі параної, котра роздмухується з приводу гіпотетичного зливу майбутньої революції, лежить глибока зневага до українського народу та нехтування засадничими законами суспільного розвитку. Історична практика свідчить: революцію «злити» неможливо. Революції передують настільки глибокі й масштабні тектонічні зсуви у суспільстві, що жменька правителів просто не здатна їх нівелювати, бо це поза межами їхніх фізичних можливостей. Революція – це соціальна буря, як і бурю в природі її неможливо відвернути – тільки втекти, або сховатися. А от політичний заколот можна придушити у зародку. Так що ми готуємо, хлопці, революцію, чи coup d’état? ;)
Жорстокого садиста та наглого узурпатора Януковича, ми вигнали дерев’яними дубцями. А щоб контролювати Яценюка, Порошенка й Турчинова, нам навіщось потрібні штурмові батальйони з гранатометами, артилерією і танками. Двічі Несудимого з його бандою ми викурили бензином, а Кролика-Ботаніка з Пастором і Шоколадним Бароном приструнити можна тільки «Градами»… Виходить, що народ, який здійснив Революцію Гідності, обрав собі ще жахливіших монстрів, ніж «яничари». Якщо так, то цьому народові вже нічим не допоможеш.
Але я все ж таки переконана, що незважаючи на всі вади й недоліки, нинішня влада є на порядок гуманнішою, демократичнішою і більш орієнтованою на цивілізовану євроатлантичну спільноту, ніж уряд «кровосісь», і щоб її контролювати, цілком достатньо конституційних форм: мирних протестів та демократичних виборів.
Проблема деяких «командірів» полягає в тому, що вони хочуть і воювати, і політикою займатися, а треба обрати щось одне. Не можна стояти однією ногою на Майдані, а другою – на фронті і сюсяти на голову вищому політичному та військовому керівництву. Це дуже незручна і некрасива поза, яка не робить честі тим, хто в неї став.
Існує ще один міф, який настійливо вкладається в голову публіці, а саме: що Путін більш за все боїться добровольчих батальйонів, а з добровольчих батальйонів страшніший за всіх для Путіна – «Донбас». Я не знаю, на чому базується ця впевненість. Від самого Путіна я нічого подібного не чула. Може, він пробовкався про це своїй собачці Конні, коли мився з нею у ванні? А кудлата вертихвістка рознесла хазяйські секрети по всіх усюдах? Собака лаєт – вєтєр носіт, вєстімо…
Але я чомусь сумніваюся, що зачувши магічні слова «Сімьон Сімьончєнко», Путін ховається під диван. Швидше, задоволено потирає ручки. Ну не бояться більшовики-чекісти махновщини. Розбили вони її у минулому столітті, розіб’ють і зараз. Наївна, аморфна, розхристана воєнна демократія не здатна вистояти під ударами тоталітарних кулаків. При всій глибокій шані до наших захисників Вітчизни слід все ж таки визнати, що головним чинником, який лякає і стримує Путіна є не добровольчі збройні утворення і не напівпритомні ЗСУ, а євроатлантична спільнота, яка має колосальні важелі впливу на російську економіку та переважаючий військовий потенціал. Якби Путін не побоювався економічної блокади та мав 100% впевненості, що англосакси за нас ніколи не заступляться і не вступлять у війну, виконуючи свої зобов’язання по БМ, то він би давно вже двинув війська на Київ і посадив би «легітимного Президента» на насиджений золотий унітаз у Межигір’ї.
А ось туточки Конні й зарита. Євроатлантична спільнота не може допомагати країні і нації загалом. Для комунікації з Україною їй потрібен легітимний, договороспроможний уряд, який контролює ситуацію в державі і здатен виконувати свої міжнародні зобов’язання. Ну не будуть вони давати кредити та постачати високоточну зброю українському народові і не пришлють військових експертів чи «сірих чоловічків» на прохання українського народу, і даними розвідки з українським народом вони ділитися не будуть. Якщо вище політичне та військове керівництво втратить контроль над суспільством, допомогти нам ніхто не зможе – ми просто позбудемося суб’єктності і перетворимося на територію, по якій топтатимуться всі, кому не лінь. І тоді російські танки будуть у Києві не через 2 тижні, а через 2 дні.
Але деяких велемудрих «військових експертів» з білими білетами така перспектива анітрохи не лякає. Вони нас переконують, що від паркетних генералів та олігархів-мироїдів все одно ніякої користі, тому хай вони всі горять синім полум’ям – ми від москалів партизанкою відіб’ємося – і кивають на Афганістан, Чечню та Ірак. Дійсно, в історії є приклади, коли партизанський рух переламував хребет регулярній армії і змушував окупантів забратися геть. Але на таке спроможні лише нації, де панує певний тип політичної культури, який передбачає кланову організацію, всеохоплюючий взаємоконтроль з круговою порукою та потужне ідеологічне (релігійне) підживлення, яке забезпечує граничний рівень самопожертви і такий же високий рівень несприйняття зовнішніх впливів.
Українці за своїм національним менталітетом суттєво відрізняються від вайнахів, пуштунів та арабів, а тому на таку запеклу партизанщину не здатні. Нашому народові притаманний високий рівень індивідуалізму та толерантності до зовнішніх впливів, а також відсутність конфесійних бар’єрів з росіянами, що унеможливлює «український джихад». Та й партизанити у степах України якось не дуже зручно. Тому партизанський рух у нас за жодних умов не може бути самодостатнім і дозволивши авантюристам зруйнувати армію та державні структури, ми відкриємо собі дорогу до пекла.
«То що ж тоді робити?», – вигукнуть прибічники народовладдя, – «не контролювати олігархів, які можуть злити і розграбувати країну???». Спочатку треба заспокоїтися і припинити фапати різне інформаційне сміття, приймаючи сумнівні твердження за аксіоми. Ну поворушіть мізками, навіщо олігархам цілеспрямовано зливати країну, з якої вони годуються? Навіщо Порошенку було витрачати мільйони фантиків на президентську кампанію, щоб отримати булаву і, користуючись повноваженнями, які він виборов у Багіні, злити країну, у якій він – головний, разом з усіма своїми «Рошенами»? Хто там ще може злити країну? Беня, який тримає Гепу з Допою за тестикули, і, попри вибрики та закидони все ж таки підтримує належний рівень порядку та патріотизму у ключовій для південного сходу області, ще й за сусідніми наглядає.
Так, олігархи – хижаки, і боронять країну, як боронять хижаки помічену територію. Але вони тримають і боронять і перш, ніж руйнувати систему, де рулять олігархи, треба виробити більш ефективну та життєздатну альтернативу. А от з альтернативою у нас – швах. Альтернатива – Гуляй Поле. Бо наш креативний клас, який так обурений олігархами і досі не сподобився оформитися у якусь притомну політичну партію з чіткою, розгалуженою структурою та ясно сформульованою програмою.
Рефлексуюча частина креаклів лайкає і перепощує алярми зі шпиталю, а набільш толкові та розторопні пішли у волонтери. Роль волонтерів у забезпеченні обороноздатності країни важко переоцінити. Ці люди роблять велику роботу, але вони вирішують лише тактичні задачі, не маючи змоги впливати на вироблення стратегії державного розвитку – такі питання знаходяться у віданні олігархічних кланів та їхніх клієнтів в умовах, коли інтелектуальний рівень управлінського апарату досяг свого історичного мінімуму.
Тому для недопущення «зливу країни» не треба вигадувати велосипед і рубати гілку на якій ми всі сидимо, руйнуючи існуючі політичні та військові структури, піддавшись колективній істерії, роздмуханій у соцмережах. Треба зібратися з духом і відірватися на певний час від ВІРТУАЛЬНИХ соціальних мереж і спробувати створити РЕАЛЬНІ, здатні керувати країною замісто тих, що колись створили олігархи. Це важко і незвично, але якщо ми хочемо врятувати країну, ми повинні це зробити.
![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
no subject
Date: 2014-09-10 07:56 am (UTC)no subject
Date: 2014-09-10 08:05 am (UTC)З написаним у пості - погоджуюся.
Взагалі, нічого нового в розбірках між збройними силами та парамілітаріз. І в суперництві між різними формуваннями з дублюючими функціями нічого нового. І в Райху доводилося СА ставити на місце. І в СРСР суперництво між ВДВ та загальновійськовиками аж на художній кіноекран виливалася. А ГРУ та КГБ часом і перестрілювалися між собою. Тільки в добу соцмереж та девайсів на руках в учасників боїв навіть на полі бою вони залучають мільйони фанів. Це нове явище. І нова небезпека. Слід владі замислитися, як попередити шкоду від такої цифрової свободи самовиверження (ага, не самовисловлення, а саме самовиверження).
no subject
Date: 2014-09-10 11:10 am (UTC)Справа в тому, що справжнім комбатантам ніколи постити по 3 пости в день і виступати на шоу та давати інтерв'ю.
А публіка сприймає тільки те, що є на екрані та моніторі.
Так було з ПС. Тим, хто стежив за Майданом по ТВ і ФБ здавалося, що на Майдані Правий Сектор - головний, хоча насправді їхня роль була дуже скромною, а багато учасників, які реально відстоювали майдан просто плювалися, коли чули про ПС.
Теж саме і з Семенченко. Його піарять зі страшною силою - і публіці здається, що на Донбасі воює один Семенченко, а генерали тільки пакостять :)
Я думаю ті, кого це стосується розмірковують над цією проблемою. Парамілітарні об'єднання можуть зіграти дуже деструктивну роль за певних умов.
no subject
Date: 2014-09-10 08:57 pm (UTC)Ви згадали Махновців минулого століття. Так от, красная армія махновців розбила саме тому, що дяді в Києві, гралися в плюралізм і балабольство.
no subject
Date: 2014-09-10 10:01 pm (UTC)Скорочення території Дондурасу на 2/3.
Плани ж генерали складали. Чи ви думаєте без оперативних планів можна проводити воєнні кампанії?
\\ Так от, красная армія махновців розбила саме тому, що дяді в Києві, гралися в плюралізм і балабольство.
Красна армія розбила махновців, бо ті укладали з нею союзи. Допомогли розбити білих, а потім і самі під м'ясорубку попали, бо Махно сам усе хотів рішати, і нікому не підкорятися.
no subject
Date: 2014-09-10 10:05 pm (UTC)Якби в нас були чесні і віддані хенерали, то Лугандонія, вже би давно була в минулому.
no subject
Date: 2014-09-10 10:17 pm (UTC)Це абсурдне питання, що важливіше: генерал, чи рядові. Це все одно, що стверджувати, що людина діє завдяки м'язам і кінцівкам, а мозок тут ні при чому. Але саме мозок координує рухи.
Так і на війні: генштаб - це мозок. генерали не бігають з автоматами, але через це роль генералів не менша.