dniprovska

Розказували родичі, як проходило захоплення мерії Алчевська.

Прийшли якісь люди, чоловік тридцять. З виду далеко не аристократи. Як сказала їхня сусідка - працівниця мерії - "ванючіє". Міліція їх спокійно пропустила. Попросили тільки нічого не ламати.

Потім охорона мерії зателефонувала на Металургійний завод. (Металургійний завод в Алчевську - це містоутворююче підприємство - по суті серце міста. Належить компанії ІСД). Звідти прийшло "підкріплення". Воно переговорило з терористами, перекурило - і пішло геть.

Тепер мер Алчевська працює під пильним наглядом пришлих люмпенів (Очевидно, що вони не місцеві - їх ніхто не знає. Коли їх спитали, хто вони і чого хочуть, вони пробуровили щось невиразне, сказали, що їм просто наказали захопити мерію. Хто наказав - секрет. Якесь "руководство").

Потім частина терористів відправилася на завод. Охорона заводу не здалася, тому терористи пригрозили прийти знову - з підкріпленням.

Жителям міста у поштові скриньки вкидають бюлетені до референдуму - вже готові, заповнені - з плюсиком у графі за "воссоєдінєніє с Россієй".

Населення у своїй масі тихо випадає в осадок. І тупо чекає, коли хтось прийде і порядок наведе. Це Донбас, дєтка. Понтів було багато, а як наповзли колоради, то круті житєліданбаса, які порожняк не гонять, поховалися під лавки.

Отакі-то справи, малята.