dniprovska

Усі мої предки колись постраждали від Голодомору. Найбільше постраждала сім'я моєї бабусі (точніше, прабабусі), що була родом з Полтавської області. У неї померли батьки, залишивши сиротою у 13 років, помер маленький брат, вона сама з сестрами ледь вижила і з 13 років мантулила в колгоспі за трудодні нарівні з дорослими.

Але до кінця свого життя вона була фанаткою Сталіна і голосувала за комуністів. Вірила, що Сталін нічого не знав, і до Голодомору персонально не був причетний. Переконати її у зворотньому було неможливо. І не тільки вона, а всї її родиці та односельці були однакової думки. Сталін - велика людина, добрий цар, оточений злими боярами.  

Тому я не дивуюся, що на Полтавщині, у серці України, є пам'ятник з двоголовим орлом і немає пам'ятнику Мазепі. Для рабів свобода - гірше всякого супостата, що морить їх голодом і засилає до Сибіру. Але найгірше те, що народ наш готовий вибачити все чужим царям і нічого не здатен пробачати власним правителям. Особливо тим, котрі намагаються вивести його з рабства. Скільки треба блукати нам у пустелях Часу, щоб витравити з себе усю ницість і навчитися розрізняти грішне й праведне?