on politic

[dniprovska]

Парадокси політичного буття

Бацька Лукашенко попросив РФ профінансувати білоруську армію, підкресливши при цьому, що армія його країни - цілком незалежна і боєздатна. А ще відмовився від українських сирів (певно, тому, що народ його катається, як сир у маслі і чужого продукту не потребує).
Смішно...
Але ще смішніше, що на Донбасі і досі виявляють глибокий решпект до Бацьки, Путіна, Назарбаєва, Ху Дзінь Тао, Асада, і їм подібних. І ніякі повідомлення про економічні та політичні негаразди в керованих ними країнах не змінюють шанобливого ставлення до недолугих диктаторів. В Януковичі вже розчаровані, а з ностальгією за Союзом та повагою до "сильної руки" і досі не розсталися.
Недавно один мій свояк - земляк ВФЯ і запеклий шовінюга з піною на губах доводив мені, що в Білорусі - усе прекрасно, принаймні, краще, ніж в Україні. Там порядок, процвітання, там навіть квартири безкоштовно дають, як за часів СРСР!
Воістину: к свободной жизни их вражда непримирима, сужденья черпают из забытых газет времен очаковских и покоренья Крыма.
Донбас - це така собі українська Вандея. Наївні ті, котрі вважають, що посадка купки донецьких бандитів суттєво просуне Донбас (та й усю Україну) в напрямку демократії. З Донбасом іще довго доведеться працювати, щоб створити там цивілізоване середовище.