Філософське

[dniprovska]

пам'ятник Г. С. Сковороді у Лохвиці

Що ми все про політику, та про політику? Усі голубі екрани та шпальти газет забиті тупими мармизами, тож volens-nolens рефлексуєш з приводу того, що вони змололи та втяли. А от сьогодні виповнилося 290 років з дня народження Григорія Савича Сковороди. Хто про це пам'ятає?  Якби не намалювали його на купюрах номіналом 500 гривень, то, може б і забула нація, як вигладає її найвизначніший філософ.

Опуси "українського Сократа", можливо, виглядають трохи наївними порівняно з писаннями його європейських сучасників. Але є в нього одна геніальна ідея, до якої у такому довершеному вигладі не додумався на Кант, ні Руссо з Вольтером. Це - ідея сродньої праці. Я не буду тут пояснювати в чому вона полягає - sapienti sat. Але цю ідею в європах почали розвивати значно пізніше, не знаючи, що заново відкривають Америку. Тоді широко увійшли у вжиток такі терміни, як відчуження і самореалізація, тоді як неводомому їм українському філософу давно вже було відомо, що людина може бути щасливою лише тоді, коли займається працею, що відповідає її природнім нахилам і здібностям. І що природою кожна людина призначена для особливого, тільки їй властивого роду діяльності.

У системі загальнолюдських цінностей визначне місце посідає конституційне право на працю. Суспільство вважається демократичним і гуманним, коли гарантує таке право своїм громадянам. А я вважаю, що просте право на працю, як на джерело матеральних благ і засобів існування - це печерний рівень. У справжньому демократичному і гуманному соціумі повинно бути гарантоване право на сродню працю. Кожна розумна істота повинна мати реальні можливості знайти собі справу, до якої призначила її природа, інакше спільнота така не буде повною мірою людською. Відібрати в людини право жити за покликанням і бути самою собою - це тяжкий злочин, який нікому не можна вибачити...

У видатного українського мислителя була одна дума - як ба не вмерти йому без ума. А в тих, хто нині окопався на його землі, лише одна дума - як би побільше вкрасти і подалі втекти з награбованим. Живуть без ума, без ума і конають і ховають їх у гробах, куди не поміщається і дещиця накраденого. І пливуть вони у Літу, і кануть у забуття. А той, хто зберіг свій ум, сягнув у вічність...