До Дня Свободи

[dniprovska]

(фото поцуплене у pavlopetrovich)

… Ах, свобода, ах, свобода.

У тебя своя погода,

У тебя капризный климат.

Ты наступишь, но тебя не примут.

Й. Бродський

Вісім років тому, 22 листопада було на нашій вулиці, чи, пак, на Майдані свято. Ніби нічого особливого не сталося – просто вийшли люди на Майдан і заявили, що вони не бидло і не козли. І ніби вітром свіжим повіяло…

Але вітерець виявився слабенький і знести бастіон жлобства, хамства і бандитизму до основи так і не спромігся. І настало після свята похмілля. Виявилося, що народу нашому свобода з демократією не так уже й потрібна, а що йому потрібно – він і сам толком не знає. Що наші зарубіжні союзники – зрадливі, брехливі та полохливі, а вороги – підступні й могутні. Що ватажки Майдану − не герої, а хитрожопі щурі. І те, що ми пафосно називали «Помаранчевою Революцією» − всього лише імпортний ерзац у красивій упаковці…

Але як би там не було, день той не пройшов марно. Бо народ на Майдані був справжнім, справжнім було піднесення і сплеск почуття власної гідності. І той, хто спробував ковток свободи, довіку не забуде її смак. І дух непокори, що раптом вирвався з лабетів страху і буденних звичок, вже не загнати назад ні президентськими указами, ні омонівськими дубинками. Він витатиме у повітрі, наводитиме жах на недолугих тиранів, лишатиме їх сну і спокою та провіщатиме новий День Гніву…

P.S. Сьогодні надибала у книгарні «Історію Великої Французької революції». Піду читати – набиратися передового досвіду ;)