Про "хороших" росіян

Останнім часом я навіть не знаю, від кого чекати більшої підлоти: від «кривавого Путєна», чи від «хароших русскіх»? Є в Росії такий собі передовий політик – Михайло Ходорковський: жертва путінського режиму, прибічник реформ і західного вектору розвитку. Засудив був анексію Криму і навіть приїжджав з лекціями в Київ, за що був миттю записаний у «друзі». А недавно цей «хороший росіянин» заявив, що як стане він президентом РФ, то Крим нам не віддасть. І порадив українцям бути реалістами (слушна порада до речі, у тому сенсі, що не варто плекати ілюзій щодо Орди Заліщанської та вишукувати там щось пристойне). І Навальний теж спочатку дуже добре поводився, але віддавати Крим врешті-решт відмовився. Бо Крим – це вам не бутерброд… Хто наступний?

Але ж, скажуть ліберально налаштовані українці, є в РФ і принципові діячі, які не змінили своєї думки, от Нємцов, наприклад, і Макарєвіч… Та є, є! І що нам з того? Принципових та совісних там – жменька, і ніякого впливу на російську владу та на російське суспільство подібні персони не справляють. Більш того, Путін підло використовує цих людей у якості емоційних гачків для сентиментальних хохлів-малоросів.

Зверніть увагу, як блискавично й жорстко російська влада придушила спроби провести марші за федералізацію, і як широко відчинила ворота Маршам Міра. З чого б це? Окрім поліцейської функції (моніторинг настроїв у столиці, взяття «на карандаш» незгодних з діями влади, тощо) поблажливість російської еліти щодо мирних маршів була викликана ще й бажанням відвернути остаточний розрив зв’язків між українським та російським суспільством. Адже ексклюзивні стосунки між українцями й росіянами є плацдармом для імперського реваншизму. Бо чого гріха таїти, Україна залишилася беззбройною перед лицем російської агресії не в останню чергу через ілюзії щодо «братнього народу», які плекала переважна більшість української еліти та суспільства, через сліпоту щодо ворожого ставлення основної маси росіян до української держави та української нації, що руйнувало мотивацію до посилення власної системи безпеки. Бо якщо відкинути «братню» Росію, то з ким тоді воювати – не з поляками ж та словаками…

Тому нам показали 50 тисяч милих, інтелігентних облич, нам показали «іншу Росію» і натякнули, що це і є СПРАВЖНЯ Росія – вона засуджує агресивну путлєрівську політику і протягує руку дружби братньому українському народові. Та й решта росіян – не така вже тупа вата, просто вони трошки зазомбовані, а от проженуть кремлівського карлика, спаде з очей їхніх облуда – і ми знову помиримося та побратаємося…

Для кремлівських маніпуляторів надважливо, щоб стосунки українців з росіянами залишалися емоційно більш насиченими, ніж їхні стосунки з іншими народами. Причому, емоції зовсім не обов’язково мають бути позитивними. Цій братії навіть не страшно, якщо з боку українців буде ненависть, якщо ця ненависть, як і раніше, буде маргінальною (ну, ви ж знаєте, якщо ви ненавидите – значить ви переможені). Найстрашніше для них, коли ми остаточно до них збайдужіємо і перестанемо надавати контактам з ними ексклюзивного характеру. Тому нагодувавши нас під зав’язку кулями й снарядами, кремлядь підносить нам на блюдечку купку хороших росіян – і я вже не знаю, хто з них насправді хороший, а хто просто придурюється і відпрацьовує завдання ФСБ…

Але ж, скажуть рефлексуючі українці, не схильні до печерної русофобії, як же ж бути з тими громадянами РФ, котрі щиро нам співчувають, хіба вони винні, що вони – у меншості і нічого не можуть вдіяти… Не винні. Тільки ж і МИ – свідомі й адекватні українці – теж не винні, що ми в меншості і не здатні впливати на наш народ, але ж нам ніхто скидок не робить, і на нашій шкурі відбиваються ВСІ наслідки вибору наших пришелепкуватих співгромадян. Якщо у Путіна остаточно знесе дах – і він наважиться на повномасштабну інтервенцію, на мою голову падатимуть російські бомби, бо політики, ЯКИХ Я НЕ ВИБИРАЛА і яким я противилася в міру своїх скромних сил і можливостей, здали ядерну зброю і розвалили українську армію. Мої батьки в зоні окупації вже четвертий місяць сидять без пенсії, хоча вони ніколи в житті не голосували за Двічінесудимого, не верещали «натонамнєнадо!!!» і не обвішувалися колорадськими стрічками – вони є цілком свідомими, мислячими громадянами. Але Лугандон все одно звалився їм на голову з усіма його «прєлєстями», як і тим ідіотам, котрі бігали на референдум, а тепер голосніше за всіх репетують «пачімукієвнєплатітнампєнсіі???». Ми ж несемо хрест разом з нашим затурканим, безхарактерним народом і розплачуємося по повній за неспроможність навернути його на путь істинний, то чому хороших росіян треба звільняти від тягаря колективної відповідальності за те, що витворяє їхній дикий, агресивний народець?

Вони ж користуються (прямо, чи опосередковано) благами, награбованими у інших народів. У всіх росіян – і в поганих, і в хороших – рівень життя та перспективи самореалізації кращі, ніж у мешканців решти колишніх республік СРСР, бо в них є труба, а труба є бо присвоїли собі землі народів Сибіру і освоїли їхні ресурси за наш кошт. Коли вся європейська частина СРСР включно з Москвою опалювалася українським газом, то це так було й треба, а коли вичерпали всі наші запаси, то зразу заявили: «хватіт карміть хахлов». Тож доведеться їм усім саночки возити …

Нам же своє робити: боронити свою Вітчизну від агресорів та окупантів. А вони там у Заліссі хай самі розбираються хто з них справжня Росія, а хто несправжня …