Про сміттєву люстрацію

Я дивлюся, наша публіка у захваті від «народної люстрації». Депутат у сміттєвому бачку! Депутат з розбитою мармизою! О! Нарешті! Не буде люстрації зверху – каструємо люструємо знизу!

Особисто я нічого захоплюючого в цьому не бачу. І зовсім не тому, що мені шкода об’єктів люстрації. Я не відчуваю до цих персон ніякого співчуття. Але демонстративне викидання на смітник і побиття депутатів особисто у мене справляє враження деякої театральності. Взялися бити якого-небудь рига, або тушку – то побийте його так, як беркути били майданівців. А ні – то не чіпайте політичного г-на, бо вонятиме до самих виборів, не робіть з негідника мученика і не додавайте йому електоральних балів.

Я розумію наш народ – у нього вривається терпець. Йому набридло, що над ним стільки років безкарно знущаються. Але якщо ми хочемо докорінної перебудови суспільства, ми повинні усвідомлювати, що самосудом ми його не оновимо і не виправимо, а лише вкинемо у вир анархії, а за анархією, як відомо, слідує диктаторський порядок. В українських же реаліях за анархією йде ЧУЖОРІДНА диктатура. Наш народ ніколи не стане по-справжньому вільним, якщо не усвідомить і не визначить міру ВЛАСНОЇ відповідальності за те, що ним стільки років правили бандити і здирники. Адже свобода дається тільки відповідальним суб’єктам.

Ну ми ж усі розуміємо, що наш корумпований, тупий і зрадливий політикум не з неба на нас упав. Ми самі його породили і обрали. Звичайно, Шуфрю/Гадіка/Чечьотку та інших овочів обирали жителі Донбасу. Але донецька команда ніколи не отримувала у нас абсолютної більшості голосів. І якщо ця гоп-компанія дорвалася до влади, то тому, що ми постачали до ВР партії тушок, котрі залюбки лягали під свинохряка і врешті-решт породили кримінальну диктатуру, яка довела країну до ручки. І корупційні потоки, які живили бандитську владу, наповнювалися з тоненьких струмочків, що витікали з наших кишень. Там, де не дають, там і не беруть. Замість того, щоб консолідовано боротися з корупцією і свавіллям чинуш та можновладців на рівні територіальних громад, ми везли й несли, тицяли у кишені, щоб сприяти вирішенню наших побутово-бізнесових проблем і мовчали в шмаття, коли влада нас ставила раком. І дочекалися, що злоякісні утворення розрослися до катастрофічних масштабів.

За своїм характером корупція в Україні є подібною флегмоні. Це такий різновид тяжкого гнійного запалення, коли гній не скупчується на окремій ділянці (як у випадку абсцесу), а розливається по тканинах, що робить лікування складним, болісним, тривалим і комплексним. Усі органи влади в нас настільки просякнуті гноєм корупції та зловживань, що вичистити їх одним махом неможливо, не доводячи суспільство до летального стану. Але деякі санітари-самоуки лізуть туди тупим, брудним скальпелем, не переймаючись правильною постановкою діагнозу та знанням етіології соціальних хвороб. Просто руки чешуться різонути по живому і подивитися, як кровичка потече.

Людям пропонують примітивні рішення складних проблем, збиваючи їх зі шляху істинного. Якщо розібратися, то поведінка наших сучасних опришків є абсолютно нелогічною. Перед ними широко відкриті двері у владу, а вони вперто лізуть у вікно. Революція Гідності, як і попередня, Помаранчева революція, відчинила перед новонародженими соціальними класами і прошарками двері до законодавчого органу влади, через які можна було увійти у владу виконавчу та судову і здійснювати там перетворення та пильнувати за дотриманням законності. Хтось скористався цим шансом? Так, аферисти, популісти й бандити.
І якщо десять років тому народ просто дистанціювався від участі у політичному процесі, воліючи сидіти на дивані перед зомбоящиком і прикидати: в кого коса довша – у Юльки, чи в Інки Сільотки, то зараз публіка стала набагато агресивнішою. Але логіки й конструктиву в її діях не прибавилося. Коли ненависний донецький Хам узурпував владу і доточив собі повноваження, які виборці йому не делегували, наш народ відреагував «цивілізовано»: задравши штани й спідниці, побіг на нелегітимні вибори, оголошені злочинцем, легітимізувавши таким чином узурпацію і подовживши життя диктатурі. Тепер, коли він має цілком законні можливості долучитися до влади і очищати її від корости в рамках правового поля, він кинувся у всі тяжкі, влаштувавши Коліївщину нон-стоп.

Звичайно, хочеться сподіватися, що вся ця смітникова люстрація є елементом передвиборчої кампанії. Але ті, хто її затіяв, або не розуміють, що грають з вогнем, або спеціально підливають масла у вогонь, трансформуючи притаманне будь-якому народові прагнення справедливості у жагу помсти. Залишати безкарними злочини, які були вчинені можновладцями за жодних умов не можна. Але за жодних умов не можна робити помсту самоціллю.