І знову про мовне питання (або що вони нам гарантують)

[dniprovska]

Учора представник Президента у Верховній Раді, п. Мірошниченко приніс нам благу вість. Приймаючи рішення щодо закону про мови, Гарант буде керуватися перш за все європейськими стандартами. Ось так! Ми йдемо у Європу.

Але ж Україна все-таки суверенна держава і в неї є своя Конституція – трохи калічна, правда, з вродженими пороками, народжена під покровом ночі у протиприродному шлюбі антагоністичних політсил, але ж який-не-який, а Основний Закон. І наш Президент із задоволенням користується усіма повноваженнями, наданими цим законом, не зважаючи на європейські принципи. Але мовне питання він буде вирішувати по-європейськи!

Правда, хто я така, щоб учити професорів? «Нє учі учьоного» − так, здається, кажуть регіональною мовою. Але я все ж таки наберуся нахабства і нагадаю велемудрому політичному мужу, що суспільство є системою, де усі елементи, а значить, і всі проблеми, взаємопов’язані, і щоб підходити до мовних питань з європейської точки зору, треба мати європейський рівень життя і європейську політичну систему, з її верховенством права, незалежним судочинством, прозорими виборами, вільною пресою, свободою зібрань і налагодженими соціальними ліфтами.

В країні, де переважна більшість громадян не живе, а виживає, де в міліції катують затриманих, а можновладці безкарно знущаються над простими громадянами, де випускникам вишів нікуди прикласти свої знання і навички, а вся державна система наскрізь пронизана корупцією і непотизмом, де закриваються сільські школи, зате будуються вертолітні майданчики, ота мовна хартія – як мертвому припарка!

Але наші політики, розбещені різного роду дипломованими проститутками, які надають ексклюзивні інтелектуальні послуги, вважають, що закони і принципи – то дишло – куди повернеш, туди і вийшло. Та якщо тим дишлом без кінця туди-сюди крутити – коні можуть понести. І схоже на те, що країну вже потроху заносить.

Мені не шкода гарантів вкупі з депутатами, міністрами і вченими проститутками. Мені шкода державу. На мовний демарш українське суспільство дало різні відповіді. Одні стиснули кулаки і схопилися за балончики, інші – наділи на голови білі пов’язки і оголосили безстрокове голодування.      

Мені більш за все імпонує відповідь, яку дали у Рівному відомій захисниці прав рускоязичних Олені Бондаренко. Їй ввічливо, але твердо нагадали, що вона – український державний службовець, розмовляє з україномовними громадянами – тож хай послуговується мовою держави, у якій вона живе, від якої отримує зарплатню (і яку, так безсоромно грабує). І пані Олена цілу годину говорила українською. Більше, правда, не витримала, але на перший раз – досить, такий тяжкий випадок швидко не лікується, можуть навіть рецидиви траплятися.

Немає ніяких сумнівів, що донецька влада поводиться по-хамськи з україномовними українцями і по-лакейськи зі «стратегічними партнерами». Але ми ніколи не знайдемо рішення мовної проблеми, якщо не визнаємо, що причина невпинної русифікації України не лише у хамстві «яничар», а й у безхарактерності україномовної громади. У більшості випадків ми не здатні давати ДОСТОЙНОЇ відповіді на виклики українофобів, бо нам бракує солідарності і глибокого почуття національної гідності. Тому ми постійно коливаємося між рабською покірністю і рабським бунтом.

В країні, де немає балансу прав і обов’язків (іншими словами, де немає справедливості) страждають усі. Страждає народ від злиднів і свавілля можновладців, а можновладці живуть на пороховій бочці, яка вибухає саме тоді, коли вони вважають себе у абсолютній безпеці. Наш Гарант уже зізнався, що він погано спить ночами, бо всюди зустрічає ненависть і не розуміє, за що його так люди ненавидять. А ще у нього немає часу насолоджуватися благами Межигір’я, бо завжди в роз’їздах (одним словом, ні собі, ні людям).

Країна, де ніхто ні за що не відповідає, втрачає суверенітет і потрапляє під владу стихії, яку один класик назвав підземними силами історії. І ці сили виносять швидкий і суворий вердикт: народові, який не навчився цивілізовано відстоювати свої природні права, гарантована Руїна, а правителям, які граються з законами, − персональна камера (за європейськими стандартами)…