dniprovska

Останні події, пов'язані з окупацією Криму, викликають у публіки абсолютно полярну реакцію.

Одні плещуть у долоні і тішаться, як дурень цвяшком, з приводу нічного дзвінка Путіна Обамі, у якому вбачають свідчення повного банкрутства російської політики щодо України; інші - повторюють мантру про Мюнхен-2014 і шукають у виступах американських та російських очльників ознаки підлої змови, що поставить хрест на українській державності.

НМД, істина, як завжди, лежить десь посередині, а обидві вищенаведені точки зору є шкідливими і дезорієнтуючими.

Сподівання лише на зовнішню допомогу позбавляє Україну власної політичної суб'єктності. Ніхто за нас без нас наші проблеми не вирішить, і перемогу нам на блюдечку не принесе. Основний тягар вирішення кримського питання повинна все ж таки нести Україна, бо це наша кревна справа. Сидіти біля річки і чекати, поки по ній пропливе труп ворога - справа не вельми почесна, а почасти навіть ризикована, бо чекаючи на труп ворога, як би самому не шувбовстнути у воду.

В той же час слід усвідомлювати, що абсолютно самостійно, без зовнішньої підтримки, побороти ворога, що має незрівняно більшу вагу, - нереально. Особливо зараз, коли наша армія, силові структури і економіка лише виходять з коматозного стану, а Схід і Південь ще окупований колорадськими жуками, що вилізли з усіх щілин і шпарин, почуявши "Русскую Вєсну". Та підтримка, яку нам надає світова спільнота, - це не те, на що ми сподівалися. Але це - не Мюнхен.

Тим не менш, песимісти гамселять українську публіку по голові кувалдами сумнівних тверджень, які видаються за аксіоми: Крим сдан! Тчк. Ми єво нікагда нє вєрньом. Тчк. Обама сліл Украіну. Тчк.

Однак мало-мальськи прискіпливий аналіз паризької зустрічі Лаврова і Керрі дає підстави вважати, що про змову, і навіть про порозуміння між американським і російським дипломатами наразі говорити некоректно. Керрі чітко дав зрозуміти, що вирішувати питання України без України ніхто не збирається. А впевнені заяви наших очільників про недоцільність федералізації, про можливість скасування позаблокового статусу України та зустрічні пропозиції конфедералізації РФ свідчать про відсутність тиску на українську сторону з боку євроатлантичної спільноти задля просування вимог російської сторони.

Тому не варто впадати ні у ейфорію, ні у відчай, а слід тверезо оцінювати ситуацію і спокійно збиратися з силами, щоб за підтримки світової спільноти дати достойну відсіч окупантам.