Є у революції початок ...

[dniprovska]

Масові протести, що розпочалися наприкінці 2013 року суттєво пришвидшили динаміку суспільно-політичних процесів в Україні. Однак, останнім часом мені здається, що ці процеси у пришвидшеному темпі почали рухатися по колу.


Віктора Януковича недарма дражнять Йолкою, бо те, що відбувається в країні, можна порівняти з хороводом навколо різдвяної ялинки. Тільки спочатку хоровод цей був схожий на веселий вертеп, нині ж він все більше скидається на похмурий данс макабр...


Чому наша Йолка не гнеться і на ламається, принаймні, поки що? По-перше, у Януковича немає резонів поступатися і прогинатися, бо він бачить, що протести на даний момент не становлять серйозної загрози його особистій безпеці та безпеці його найближчого оточення. Межигір'я і Майдан надійно розділені міцним муром силових структур, що зберігають лояльність діючому Гаранту.


По-друге, відступати нікуди - позаду Москва. Віктор Федорович прекрасно розуміє, що Путін не вибачить йому ще одного кидка. Якщо відставка Азарова викликала черговий напад алергії у Росспоживнагляду, який гальмонув на кордоні цілу низку українських товарів, то можна уявити собі реакцію Господаря Кремля, на формування проєвропейського уряду, що відновить курс на євроінтеграцію.


По-третє, Янукович елементарно боїться. Боїться виглядати слабким, боїться втратити позиції і скотитися в прірву. Іраціональний страх і безмежна жадоба влади президента України (притаманні всім особам, що тривалий час потерпали від злиднів та принижень) - це ті чинники, які зафіксували ситуацію на мертвій точці. Саме вищеназвані властивості заважали Януковичу дійти розумного компромісу з опозицією, і вони ж утримують його від спроби остаточної зачитки Майдану, бо це означає повний і безповоротний розрив із Заходом, втеча більшої частини олігархів, що фінансують ПР, і потрапляння в цупкі обійми Кремля, з яких вже не буде шансів вирватись.


Проффесорові, який не читав нічого, крім українського поета Чехова і поетеси Ганни АхмЕтової (с), важко засвоїти елементарну істину, багаторазово перевірену історичною практикою: якщо політик ні з ким не хоче рахуватися, рано чи пізно він стане нікому не потрібен.


З-під Йолки вимивається грунт. Він не потрібен власним виборцям, котрим не спромігся забезпечити ні покращення, ні омріяної стабільності. Він не потрібен олігархам, яких відверто дратують безмежні апетити Сім'ї і які з чисто меркантильних міркувань не хочуть жити в країні, яку впертий керманич перетворює на гетто. Недоговороспроможність і непередбачуваність Гаранта зробили його абсолютно небажаною фігурою для ВСІХ крупних геополітичних гравців.


Конференція у Мюнхені чітко показала, що Захід буде вирішувати проблеми виходу України з кризи і навернення її на європейський шлях без Януковича. Однак, не варто поспішати плескати в долоні і сурмити в сурми з цього приводу. Бо і РФ теж може спробувати вирішити проблему відвернення України від Європи без Януковича - благо агентів впливу більш, ніж достатньо, а на ключових посадах у державі знаходяться "щирі українці" з прізвищами на -ов, -єв та -ін...


Та якщо Путін і не наважться на пряму інтервенцію, то від спроб дестабілізувати і федералізувати країну керівництво РФ у наближчому майбутньому не відмовиться. Наші противники, на відміну від нас, уміють тримати удар і боротися до кінця. Конституційна Реформа (повернення до варіанту Конституції 2004р.), яку деякі політики та аналітики подають як панацею, створить широкий простір для маніпуляцій українським суспільством.


Перехід більшої частини повноважень до ВР, яка завжди являла собою малоїстівний вінегрет, спричинить перманентну політичну лихоманку і послабить контроль над адміністративним апаратом. А розширення повноважень місцевих органів влади створить поживне середовище для сепаратизму та федералізму. (усе це ми проходили у 2005-2010 р.р.)


Якщо поміркована частина ПР не споможеться створити потужний і популярний політичний проект, а прогресивна частна українського суспільства не створить по-справжньому патріотичне, демократичне ВСЕУКРАЇНСЬКЕ (не на словах, а на ділі) політичне об'єднання, то саме парламент та місцеві органи влади стануть гальмом для євроатлантичної інтеграції. Противитися будуть не тільки відверто проросійські та неорадянські елементи, але й ультрапатріотичні, які сповідують політичний та культурний ізоляціонізм (і одне таке об'єднання вже оголосило про намір створити партію для походу на вибори).


В принципі, в ідеї "української швейцарії" - ні-від-кого-не-залежної Україні немає нічого поганого. АЛЕ. Така ідея є життєздатною лише тоді, коли у нас під боком не буде потужної агресивної Російської держави, яка активно збирає землі шляхом створення на теренах колишнього СРСР наддержавних структур, що протиставляються структурам євроатлантичним. От коли згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, тоді, може і буде "українська швейцарія", а поки що відмова від тісних контактів з євроатлантичними партнерами - це прямий шлях у обійми Кремля, бо тільки лукава, або слабоумна людина може стверджувати, що нинішня розорена Україна зможе самотужки протистояти зовнішньому тиску і воювати на чотири фронти.


Повернення до парламентсько-президентської республіки - є цілком доцільним кроком, але за жодних умов не є завершенням революційного процесу. Революція тільки починається...