dniprovska

На дистанции - четверка первачей,-
Каждый думает, что он-то побойчей,
Каждый думает, что меньше всех устал,
Каждый хочет на высокий пьедестал.

В. Висоцький "Кто за чем бежит"

Українська політика - це біг манівцями на марафонську дистанцію...

Нещодавно соціологічна компанія КМІС опублікувала дані вересневого опитування стосовно майбутніх президентських виборів.

Отже, на політичній біговій доріжці вимальовується цікава конфігурація.

Дебелий марафонець у біло-блакитній майці уперто прямує до фінішу. Він помітно видихся, його група підтримки тане на очах, а на трибунах вже починають глузливо посвистувати, однак, списувати цього кадра з рахунків ще рано. У Віктора Федоровича під ногами ще досить твердий грунт – відсотків двадцять залізобетонної підтримки вірних фанатів, які не зрадять його аж до самих виборів і проголосують «за свого», що б там не сталося. Додайте до цього стимулу допінг адмінресурсу – і перемога виглядає цілком реальною.

Щоправда, у кандидата від влади можуть виникнути серйозні проблеми з міжнародними рефері, здатними запросто його дискваліфікувати. За межами України, певно, немає жодного впливового суб’єкта, котрий щиро бажав би йому перемоги. Для Москви він тепер зрадник-Мазепа, якому місце на палі. На підтримку колишніх патронів годі й сподіватися – дай Бог, щоб у передвиборчий борщ не плюнули та не замінували електоральне поле. Але й від Заходу можна очікувати неприємних сюрпризів. Хоча європейські та американські лідери поводяться загалом стримано й коректно по відношенню до чинного українського Гаранта, своїм він для них так і не став.

Янукович є ходячим свідченням поразки західної демократії в Україні, а такого не можна вибачити. Тому вельможне європейське та американське панство було б дуже задоволене, коли б це недоладне парвеню перестало муляти очі, а його місце посіла би більш пристойна персона, з якою не соромно ручкатися на людях.

І одна з таких персон вже наступає фавориту на п’яти. Моцний спортсмен у боксерській майці дихає в потилицю лідерові перегонів і обіцяє випередити його зі значним відривом на фінішній прямій. Секрет успіху Кличка в політиці досить простий: свіжість політичного іміджу та стриманість. Лідер «Удару» ще не тримав у руках державне кермо, тож у публіки є надія, що рулитиме він краще за колишнього директора автобази. До того ж Кличко намагається не робити різких заяв на теми, що розколюють суспільство – і це дозволяє йому заходити на електоральне поле біло-блакитних, не втрачаючи при цьому власних симпатиків.

Щоправда, достоїнства й вади – дуже відносна річ і поєднані між собою, як два боки медалі. Неапробованість кандидата від «Удару» призводить до того, що більшість його симпатиків не вірять у перемогу Віталіка на виборах, тоді як кількість фанатів Януковича, що переконані у перемозі свого обранця сягає десь 90%. А це багато важить. Крім того, у разі загострення соціальних та ідеологічних протиріч, стриманість Кличка може бути розцінена свідомим електоратом Ценртру й Заходу як безідейність та зрадництво – і коштуватиме йому добрячого відсотка голосів. Власне, щось подібне вже сталося на парламентських виборах, коли на тлі наступу влади на гуманітарні цінності значна частина виборців віддала голоси «Свободі» з її радикальною риторикою та «Батьківщині», що експлуатувала образ «качанівської мучениці».

Якби майбутні перегони проводилися за європейськими правилами і стандартами, то на Кличка можна було б сміливо робити безпрограшну ставку. Але ми живемо в Україні і кожному більш-менш політично грамотному суб’єктові очевидно, що майбутньому суперникові чинного Президента потрібно не лише зібрати більше голосів, а й відстояти свою перемогу, змусивши владу визнати реальні результати виборів. Більш того, у другий тур ще треба прорватися, адже крім влади є ще й закляті друзі з опозиції.

Позаду спортсмена у боксерській майці сумлінно хекає неспортивного виду ботанік у окулярах та яскравій біло-червоній майці з сердечком якогось жіночого фасону, що не дуже йому пасує... З тих пір, як Яценюк злив свою партію у тимошенківську «Чортибатьківщину», він остаточно втратив політичне обличчя. І якщо його рейтинги ще не впали нижче плінтусу, то лише тому, що на нього сходить благодать із Качанівської колонії. Виступаючи від імені та за дорученням Тимошенко, він переймає її рейтинги, але що станеться, коли всеукраїнську мученицю випустять з буцегарні і дозволять їй брати участь у виборах? У яку тоді політичну нішу чи ополонку потрапить зелений кролик? У разі виходу Яценюка в другий тур розрив між ним та чинним Президентом буде мінімальним, тож підтримувати дух суперництва між Кличком та Яценюком і не дати їм змовитися – життєво важливо для влади (принаймні, для «сімейної» її частини).

За ботаніком, лукаво посміхаючись, тупцяє кремезний парубійко у жовто-блакитній майці на якій намальовані три розчепірених пальці. Шанси його на перемогу вкрай примарні, але... головне не перемога, а участь. Тягнибок є однією з найбільш контроверсійних політичних фігур – думки щодо нього полярно протилежні. Електорат сходу вбачає у ньому печерного нациста-русофоба, який мешкає десь у схроні і їсть на сніданок печінки російськомовних немовлят. Ліберали висловлюють підозру, що «Свобода» – проект Партії Регіонів (Кремля). А фанати в один голос твердять, що Тягнибок – щирий і жертовний патріот, а ВОС – єдина українська партія.

Насправді ж усе набагато банальніше. Тягнибок – не нацист, не сексот і не жертовний патріот, а звичайнісінький політичний спекулянт, який паразитує на національних почуттях певної частини електорату і вирішує таким чином свої матеріяльні проблеми. І якщо пильно придивитися до стратегії і тактики його політичної сили, то стане ясно, що ВОС не стільки рятує націю від бандитського режиму, скільки вправно набиває собі ціну. Бо рейтинги – це капітал. І чим вищі будуть у Тягнибока рейтинги, тим вищі будуть ставки у політичних торгах, а те, що такі торги незабаром відбудуться – ніхто не сумнівається.

Тема виведення Тягнибока у другий тур вже настільки набила оскомину, що я навіть побоююся її знову піднімати. Регулярне вкидання в інформаційний простір ідеї «Тягнибок – у другий тур» справляє враження технічного маневру для відволікання уваги від більш витонченої інтриги. Однак, попробую висвітлити цю проблему у дещо іншому ракурсі. Вибори 2015 за своєю конфігурацією дуже нагадують вибори 1999р. Чи зможе Янукович повторити «подвиг» свого попередника?

Тут слід мати на увазі, що Кучмі вдалося розіграти партію за своїм сценарієм, бо він зумів домовитися з ключовими міжнародними гравцями. Керівництво РФ в особі маразмуючого Єльцина та його наскрізь корумпованого оточення не мало вагомих резонів противитися переобранню Кучми на другий термін. До того ж зіграла свою роль класова солідарність: схема виборів в Україні 1999 дуже нагадувала вибори в РФ 1996р.: «президент-демократ» проти «комуніста-реваншиста».

З Заходом теж вдалося домовитися. «Випадкова» загибель В. Чорновола у автокатастрофі фактично обезголовила націонал-демократичну опозицію, що втратила харизматичну кандидатуру, на яку можна було б ставити. Ну і комуністи 99-го року та ВОС-2015 – це дві великі різниці. У дев’яності роки минулого сторіччя компартія була найвпливовішою силою в Україні, що мала найчисельнішу фракцію у ВР і користувалась підтримкою не тільки Сходу і Півдня, але й аграрного Центру. На картах виборів тих років майже вся територія України (за винятком Галичини та Києва) пломеніє червоним кольором. Тому головне завдання режиму полягало не в тому, щоб витягти Симоненко за вуха у другий тур, а щоб не допустити туди Мороза.

Що треба зробити нинішній владі, щоб підтягти рейтинги Тягнибока до пристойного рівня? Знову витирати ноги об національні святині? Запровадити другу державну? Адже рейтинги ВОС свого часу підскочили у декілька разів саме завдяки брутальній гуманітарній політиці влади. Однак подібні маніпуляції є дуже ризикованою справою з огляду на те, що ВОС – не така вже маріонеткова партія, як дехто вважає. Отримавши солідну пропозицію від опозиції, Тягнибок може зробити «фінт ушамі» і зняти свою кандидатуру з виборів – і тоді Федоровичу будуть непереливки.

Але до фінішу ще далеко. Тож запасаємося поп-корном і виймаємо з копілок мідні грошики, щоб поставити на когось із учасників змагання – більшого ця публіка не варта. 