dniprovska

Зазвичай нове життя починають з понеділка. А я вирішила не чекати понеділка і з вечора неділі оголосила війну русифікації. Зібравшись до супермаркету за покупками я дала собі слово не придбавати жодного товару, виробник якого нехтує українською мовою, навіть якщо це коштуватиме мені жертв. Власне, головна проблема української громади якраз і полягає в тому, що ця спільнота має високий рівень очікувань, але при цьому нічим не готова жертвувати задля їхньої реалізації. І починати з себе ніхто не бажає − всі чекають, доки хтось прийде і порядок наведе і принесе їм на блюді голови «бандитів»/план реформ/високу зарплату/ громадянські права, тощо.

Так от, пішла я у «Сільпо». Одразу біля входу стояв стенд з гламурними журналами. І я зрозуміла, що від гламуру доведеться відмовитися, бо він суцільно російськомовний. Правда, позитив я отримала. Серед журнальчиків, у яких потворні незаміжні гапки вчать «женщин» одягатися, причісуватися, готувати і займатися сексом, трапився тижневик «Комментарии» з фізією нашого дорогого Голови нацбанку, пана Арбузова на обкладинці. Якась літня жінка взяла його до рук, крутила, вертіла, потім плюнула і вицідила: «Ох і ряху ж собі наїв! Шоб тебе, падлюку, розірвало!» Ось так. Скільки б не варнякали про покращення, скільки б не публікували фальшивих показників зростання і стабільності, народу ваше «пакращеня» разом із вашими ситими мармизами вже у печінках (розперетричі ви йому впеклись!).

Пішла я далі. З продуктами харчування ситуація більш-менш нормальна. Крупи, консерви, макаронні та молочні вироби, олія, напої, тощо марковані державною мовою. От тільки серед кондитерських виробів часто-густо можна помітити російськомовне маркування. Особливо це стосується продукції, що постачають нам Порошенко з Колєсніковим. Ну, з Борєю все ясно. Він з Донецька, прізвище у нього на –ов, а голова хюндаєм забита. Та коли олігарх з прізвищем на –ко починає маркувати свою продукцією російською мовою – це вже караул. Це – тричі ганьба. Pereat! Купую солодощі «Світоч».

До солодощів потрібні чай з кавою. «Ліптон» не купую – він «російськомовний». Беру «Грінфілд» − там надписи тільки рідними мені мовами: англійською й українською. «Кофе Жокей» і «Чорная карта» оминаю, віддаю перевагу «Якобс». Нормально.

А от з миючими засобами усе не так просто. Половину з них довелося забракувати. Як то пральні порошки «Тайд», «Лоск», «Аріель», ну і те, що «Нєвская космєтіка» нахімічила. Купила «Бонукс свіжий колір» і «Рекс – квітуча сакура» (По-нашому також написано на коробках «Гала» і «Тест»). Побачила на полиці засіб для виведення плям «ВОС». Ні слова українською, хоча вироблено вітчизняною фірмою десь у київській області. От і купуй українське. Шо то за український товар, коли там ні слова державною мовою? Купую «Ваніш» у пакетиках. Засоби для чищення – майже всі російськомовні за винятком продукції марок «Премія» і «Повна Чаша». Поклала у корзину гель для чищення «Премія» − принесла додому, попробувала − чистить.

З милом іще складніше. Мила українською майже немає. Побачила лише дитяче мило компанії «Слобожанський миловар» і «Сонечко». Мило я купила в аптеці. Натуральне – з вербеною, марковане державною мовою, звичайно. З зубними пастами та щітками ще сутужніше, ніж з милом. Єдина марка, яка поважає мову – «Лакалут». Дорогувато, правда, але продукт якісний. А от якісних шампунів, гелів, лаків та фарб для волосся, а також кремів для рук та обличчя, дезодорантів, тоніків та іншого добра, маркованого українською взагалі немає. Міжнародні косметичні концерни, напевно, вважають, що україномовним жінкам усе це непотрібно. А як захочуть бути красивими, то «поймуть» що там на баночці з кремом написано. Серед шампунів українською мовою я знайшла тільки шампунь «Дігтярний», вироблений в м. Коростені, Житомирської області. У мене вдома є 2 упаковки «Пантіну», придбаного ще до підписання «Закону про мови». Ну не викидати ж добро, купленого на свої кревні. Але, як скінчаться запаси, то прийдеться мити голову дігтярним шампунем L.

Отже, підіб’ємо баланс. Нічого незамінного на ринку товарів і послуг немає. Якщо виробник нехтує українською мовою, без його продукції в принципі можна обійтися. Звичайно, я далека від думки, що зупинити хвилю русифікації можна самим лише бойкотом товарів. Це – лише один з напрямків боротьби за громадянські права, але потрібно ж з чогось починати…