politics

[dniprovska]

ЯК НАМ ОСТАТОЧНО ПОЗБУТИСЬ СТАЛІНІЗМУ?

На території України поменшало ідолів тоталітаризму: недавно в Запоріжжі було знищено пам’ятник Сталіну. Націонал-патріоти святкують маленьку перемогу, комуністи репетують щось про вандалізм і тероризм, пересічним громадянам увесь цей галас «до лампочки» – вони заклопотані проблемами виживання.

Немає ніяких сумнівів: Сталін – не наш герой. Пам’ятник Сталіну в Україні – це такий же нонсенс, як пам’ятник Гітлеру в Ізраїлі. Але побиття ідола ще не означає остаточної перемоги над силою, яку він уособлює.

Колись князь Володимир, надумавши охрестити Русь, наказав покидати Ідолів у Дніпро, а вони сплили у християнських обрядах – і з-під лику Бога Яхве проглядає Перун, а з-під покрову Богородиці визирає Оранта…

Скільки б ми не зносили пам’ятників Сталіну, скільки б анафем не виголошували на його ім’я, все одно потворні риси сталінізму раз за разом проглядають крізь тоненький шар демократії. І не дивно, адже лукавий Горець знав таємницю безсмертя. Він умер, тіло його зотліло, але його дух увійшов у плоть і кров радянського і пострадянського соціуму, матеріалізувавшись у створеній ним економічній інфраструктурі.

І тепер серце Сталіна б’ється у мартені, його легені видихають смердючий заводський дим, що щільним смогом огортає промислові регіони, проникає в мозок, застилає очі і заважає бачити речі в істинному світлі; його вени й артерії – нафто і газопроводи – залізними нитками прошивають землю і забезпечують фактичну цілісність колишньої Радянської Імперії. Сталін постає із землі, сплюндрованої колективізацією, засміченої отруйними міндобривами, люб’язно наданими «сталінським» хімпромом. Сталін – на Печерських пагорбах, у заржавлених мізках «покращувачів життя», що бракованими продуктами вийшли зі сталінських кузень кадрів. Його ніби ніде немає, але він – повсюди, зухвало пихкає димом у обличчя демократів-патріотів і єхидно сміється: «Ха-ха-ха, ви мене не здолаєте!».

І дійсно, подолати цю всеохоплюючу і всюди проникаючу силу набагато важче, ніж воювати з її окремими аватарами. Сталінізм – немов Кощей Безсмертний, його неможливо перемогти у відкритому двобої, не знаючи секрету його живучості. Тому Сталіну не страшні ні навіжені радикали, які руйнують його пам’ятники, ні знервовані інтелігенти, що волають на весь світ про влаштований ним геноцид. Сталіна може здолати лише той, хто відкриє скриньку зі сталінською смертю – реалістичними планами модернізації й інтенсифікації виробництва. Україна позбудеться пережитків сталінізму, коли позбудеться потворних витворів сталінської (соціалістичної) індустріалізації.

Сама по собі індустріалізація, взагалі-то, не є злом. На Заході індустріалізація була рушійною силою прогресу, адже на Заході велика індустрія будувалась за рахунок накопиченого капіталу і функціонувала в умовах ринку, де відбирались найефективніші виробничі структури. У радянському Союзі будівництво великих промислових об’єктів здійснювалось без урахування рентабельності, за рахунок грабунку сільського господарства, легкої промисловості та надмірної експлуатації людських і природних ресурсів. Тому локомотив, побудований астерами, фордами і вандербільдами, просунув західну цивілізацію далеко вперед. Паровоз, збудований Сталіним і його послідовниками, завіз радянську країну в тупик. Далі на ньому вже нікуди не поїдеш. Цей історичний брухт годиться лише на переплавку.

Коли ж в Україні будуть оновлені виробничі фонди і сформується система пропорційного, економічно доцільного обміну товарами між окремими галузями і регіонами, тоді зловісний дух сталінізму остаточно вивітриться з нашої території.

А пам’ятники не треба чіпати, краще залишити їх голубам, адже історією сто разів доведено: ідоли не тонуть у воді і не горять у вогні – ідолів поглинає Байдужість.

Софія Дніпровська.