Гетьманат, чи Гуляйполе

Останнім часом мене дуже дивує й непокоїть повальне захоплення махновщиною в середовищі національно свідомої публіки. Нє, Нестор Іванович Махно, безумовно, був фігурою колоритною, блискучим тактиком і щирим патріотом своєї землі (на власний, примітивний, манер). Та все одно я не розумію, навіщо так підносити діяча, котрий боровся проти української держави і лигався з її ворогами – більшовиками? Але стратегічний ідіотизм «Батька» мало турбує його духовних нащадків. Українці, як і більшість націй, чий менталітет формувався в умовах бездержавності, не мають хисту до стратегії, не люблять її, не цінують і не поважають політиків, здатних мислити стратегічно. Натомість, біжать, задравши штани, за різними популістами та шибайголовами, які, самі того не відаючи, ведуть їх у Тайговий Тупик. (І я не здивуюся, коли згодом виявиться, що до популяризації махновщини в Україні значною мірою доклалися сили, зацікавлені, щоб новітня Українська Держава сконала, як сконала колись злощасна УНР…)

Серед наших громадян настійливо поширюється думка, що горизонтальні, аморфні, анархічні структури, не скуті жорсткою дисципліною та субординацією, є життєздатнішими і конструктивнішими, ніж структури вертикальні, підпорядковані єдиному центру. На чому базується така впевненість – я поняття не маю: історична практика не підтверджує цю тезу, в т.ч. й Історія України. Давайте порівняємо два типи національно-визвольних змагань: махновщину та визвольний рух на Західній Україні у рамках ОУН-УПА.

Махно здувся за три роки, РПА, яку він зляпав, і двох років не проіснувала, а УПА протидіяла двом тоталітарним імперіям з 1942-го по 1954-й р. (як мінімум), при тому, що її боротьба протікала в набагато скрутніших умовах. Апарат насильства, яким володів Сталін, був на порядок потужнішим, ніж той, що мав у своєму розпорядженні Ленін. Внутрішньо- та зовнішньополітичні позиції совєцької влади у повоєнний період були непорушні, тоді як у часи Громадянської війни режим більшовиків тримався, що називається, «на соплях»; і якщо їм вдалося вижити й укорінитися, то не в останню чергу завдяки таким телепням, як Нестор Махно, котрі виносили на багнетах своїх гетьманів, зате помагали гранично небезпечній тоталітарній секті розправлятися з її супротивниками. То навіщо нам відновлювати згиблу махновську модель, якщо в нас є більш успішні приклади організаційної діяльності? Питання, звичайно, риторичне…

( Read more... )