Великий льох

Я оце навіть не знаю, що мене зараз більше всього дратує: зелені чоловічки в Криму чи безкінечний потік доказів і запевнянь типу "ми не фашисти".

Люди добрі! Зупиніться! Є міра в речах! Є межа, за якою толерантність і гуманність переходить у безхарактерність та беззубість. Годі!

Всі, в кого є очі, вуха та неушкоджений мозок, вже давно все зрозуміли. А хто не зрозумів, хто ще продовжує жувати жуйку про "коричнєвую чуму НА Украінє, бандерлогов, замучєних "бєркутовцев"...", той або клінічний ідіот, або просто не ХОЧЕ сприймати інформацію, яка суперечить його інтересам та ментальним стереотипам.

Є величезна кількість людей, які просто ненавидять Україну і все українське. Вони не хочуть, щоб Україна існувала, вони не хочуть чути українську мову. Вони ненавидять волю, бо не знають, що з нею робити. Вони ненавидять чесних, безкорисливих людей, здатних положити душу й тіло за свою свободу, бо самі наскрізь продажні, зрадливі й малодушні. Їх тіпає від слів "козацького роду", бо козацька вольниця - це смертельна загроза їхній улюбленій стабільності з мискою юшки і ТБ-Кісєль на десерт. Вони прекрасно розуміють, що Майдан - це битва за Україну - тому ненавидять його всією своєю ісконною/совковою рабською "душонкою" і переконати їх у чомусь не-мож-ли-во.

Українці панічно бояться, що про них хтось подумає щось погане. Що хтось їй обвинуватить у нетолерантності і не помічають, що від поступливості та толерантності совки й шовіністи ще більше хаміють і звіріють. Треба вичавлювати з себе психологію жертви. Треба набратися мужньості і усвідомити: всіх переконати словами і логікою нереально, тому якщо ми хочемо зберегтися як окрема нація треба готуватися до протистояння: або ми, або вони.

І ми переможемо!