parody

І товариство відправилося за адресою, вказаною в запрошенні. Ще здалеку вони побачили химерний будиночок, критий чайними блюдцями. На даху розвівався якийсь чудернацький прапор, з виду трохи схожий на прапор Заокеанських Штатів, але з великою римською цифрою «два» посередині.

– Це – прапор Другої Революції, – пояснив Заокеанський Трипілець.

Біля будиночка ріс столітній дуб, посаджений ще кимось із батьків-засновників. У тіні дуба стояв довжелезний стіл з чайними приборами – щоб вистачило на всіх патріотів та демократів. За чайним столом сиділи: Несамовитий Янкі, Тихий Заокеанець та Чарівна Чаювальниця й пили чай із яблучним пирогом.

Господинею вечірки була Чарівна Чаювальниця. Вона вважалася помітною фігурою в Чайній Партії, бо мала апетитну фігуру й гоже личко. Чаювальниця була титулованою красунею, що дуже сприяло її політичній кар’єрі, хоча вона частенько верзла дурниці й не раз сідала в калюжу. На минулих виборах ця чарівна леді підтримувала Несамовитого Янкі, але спритний Мамба всіх їх обскакав, тож нині вони жадали реваншу.

Несамовитий Янкі був крутим хлопцем, щирим патріотом, справжнім заокеанським джі-ай. Колись він воював за демократію з жовтолицими в’єтконгівцями і навіть потрапив до них у полон – тож йому було страшенно прикро зазнати поразки ще й від чорнопикого Мамби! Тепер він тішився з невдач свого колишнього суперника і не пропускав жодної нагоди вилаяти й висміяти недолугого Примуса. Несамовитий Янкі нападав навіть на противників Мамби, якщо ті, на його думку, недостатньо сміливо чи розумно з ним боролися. Він і на чайну вечірку припхався лише для того, щоб дати чайникам по кумполу, розтовкмачити цим хоббітам, що їхня безглузда поведінка під час обговорення стану державних фінансів лише грає на руку Мамбі.

Іншим гостем Чарівної Чаювальниці був Тихий Заокеанець – високолобий інтелектуал, великий знавець міжнародних справ та архітектор демократичних революцій. Чесно кажучи, ретрогради-чаювальники були не в захваті від архітектурних надлишків цього вченого мужа, бо сповідували ідеї старого доброго ізоляціонізму. Однак, у чайних кущах проростало багато претендентів на роль господаря Білого Дому, а глави держав, як відомо, далеко не завжди діють згідно з власними переконаннями. Тож думкою експерта нехтувати було не варто. Та й експерт у свою чергу не пропускав нагоди приохотити заокеанську політичну еліту до своїх ідей.

Тихий Заокеанець був фігурою загадковою і в певному сенсі навіть демонічною. Колись він належав до лівих інтелектуалів, його кумиром був навіжений візантійський заколотник Лев Хвацький, що розповсюджував по всьому світові робітничо-селянські революції, доки не отримав льодорубом по голові. Однак, в один прекрасний день переконаний лівак-хвацькіст зробив різкий поворот управо і став служити заокеанському урядові, що, як відомо, є урядом купців та банкірів. Такий поворот викликав здивування і багатьма був розцінений як зрада. Насправді ж, ніякої зради не відбулося, а відбувся поворот навколо однієї й тієї ж осі, що пронизує особистість багатьох освічених і непересічних людей. Ця вісь є суть воля до влади.

Адже сам кумир лівих, Лев Хвацький, в глибині душі був байдужий до страждання трудового люду, чиї інтереси він ніби то захищав. Він ніколи не працював у кузні, не ходив за плугом, не знав злиднів і тяжких поневірянь. Він виріс у заможній родині й весь час жив на кошти свого грошовитого батечка, Давида Бронштейна. Для нього знедолені були лише масою, слухняним знаряддям, за допомогою якого купка навіжених інтелектуалів намірялася перетрясти світ. Розбурхавши маси і спрямувавши їхній праведний гнів у потрібне русло, можна було захопити владу у всьому світі і затівати цікаві соціальні експерименти. Принаймні, так думав Лев, доки розбурхані ним маси не викинули його геть із Візантії, так що він опинився аж за океаном, де безславно скінчив своє життя…

Однак, маси достатньо легко можна розбурхати лише в бідних та відсталих країнах (таких, як Візантія). В країнах багатих та розвинених (таких, як Заокеанські Штати) трудящі маси надто ситі та розпещені демократією, тож заварити з ними революційну кашу вкрай важко, в чому заокеанські ліві досить швидко переконалися. Та коли уряд Штатів почав розповсюджувати демократію у всьому світі, деякі ліві скумекали, який простір для діяльності відкриває їм ця демократична інтервенція. Адже для подібних людей не суть важливо, яку саме революцію затівати: робітничо-селянську, чи демократичну, головне – впливати на хід подій у світі, смикати за ниточки, відчувати власну значущість…

Вгледівши прибульців, господиня вечірки привітно помахала рукою і вигукнула: « Hi! Welcome to our Tea Party! » Гостей посадили за стіл і дали їм чаю з яблучним пирогом. Пиріг був смачнючий! Чарівна Чаювальниця, вправна куховарка, сама його пекла з найкращих плодів, дарованих щедрою заокеанською землею! А от чай мав дещо незвичний смак і тхнув пліснявою. Та й не дивно! Адже це був чай іще з Бостонського Чаювання! Років зо двісті тому браві колоністи обурені несправедливими податками, потопили в заливі вантаж із чаєм, привезеним із Туманного Альбіону. Чаювальники виловили той раритет і частувались ним на чайних вечірках, подаючи приклад економії коштів. Та погодьтеся, чай може дещо втратити свої смакові якості, якщо він бовтався у воді десь зо двісті з гаком років!

Але товариство, здається, не дуже переймалося тим, що термін вжитку їхнього чаю вже давно збіг. Чарівна Чаювальниця налягала переважно на яблучний пиріг, Тихий Заокеанець був стоїком і аскетом і не розбирав, що він їсть і п’є, а Несамовитий Янкі розбавляв Бостонський Чай добрячою порцією рому, тож неприємного присмаку майже не відчувалося.

Несамовитий Янкі налив собі в чашку крапельку Бостонського Чаю, долив до верху рому, випив усе це одним духом і спитав у прибульців:

– А ну відгадайте загадку: що спільного між Примусом Мамбою і класною дошкою?

Гості потисли плечима. Вони навіть гадки не мали, що може бути спільного між цими двома речами.

– Обидва чорні, дубові й потребують крейди! Ха! Ха! Ха! – розсміявся власному жарту Несамовитий Янкі.

Зазвичай політики мажуть своїх противників грязюкою, але Мамба був такий чорний, що грязюку на ньому просто неможливо було розгледіти. Тому Мамбу мазали крейдою – відбілювали. Гарненько відбіливши Чорного Примуса, його опоненти казали публіці:

– Ось, дивіться: він нічим не відрізняється від білих політиків – такий же пройдисвіт, здирник і крутій, як і всі ми! Тож обирайте білого хлопця з Далласу, або білу дівчину з хорошою фігурою – принаймні, з самого початку будете знати, з ким маєте справу!

– Зараз нам не до сміху, – похмуро зауважила Чарівна Чаювальниця, – Мамба тягне нас всіх у прірву. Цей негідник думає лише про те, як вдруге стати Примусом. Він заставив наше майбутнє, щоб забезпечити своє власне. Він чеканить дукати, як заведений, і затягує країну в борги, щоб роздати гроші своїм прихильникам та отримати голоси на виборах! Він кланяється нашим ворогам і здає наших союзників, щоб заробити славу миротворця! Він обкладає податками сумлінних і працьовитих громадян, а його дружки-товстосуми не платять у скарбницю ні цента! Мамба – це якийсь соціаліст!

(Слово соціаліст у Штатах було майже лайкою. Якщо політик хотів образити свого суперника, він називав його соціалістом.)

– Це… Це… Це – якийсь Ленін!! – випалила Чаювальниця.

(Слово Ленін було ще страшнішою образою, ніж соціаліст. За Леніна можна було навіть до суду позиватися.)

– Ага! – озвався Несамовитий Янкі, – Мамба – викапаний візантійський диктатор Ленін! У того теж предки були ніггерами.

– Та ні, – поправив його Тихий Заокеанець, що був найосвіченішим із цієї трійці, – то Пашкін, поет їхній, мав чорних предків. А предки Леніна були жовтолицими.

– А! Он воно що! А я думав, чого візантійці допомагали отим жовтопиким в’єтконгівцям? А то ж родичі їхнього Леніна! Ну та все одно, Мамба схожий на всіх ворогів демократії разом узятих. А більш за все він схожий на мавпу! Заженемо мавпу Мамбу назад на дерево, звідки він нещодавно зліз!

– Мамба – одноразовий примус, це я вам точно кажу, – запевнила всіх Чарівна Чаювальниця, – Після того, що він накоїв, публіка навряд чи покличе його на біс. Народ не їстиме оту собачу їжу, що наготувала йому ця кенійська мавпа!

Тут Чаювальниця зробила паузу, загадково посміхнулася і додала:

– Але в нас є принаймні одна причина, щоб дякувати Мамбі.

– Яка?! – в один голос спитали присутні.

– Завдяки Мамбі та його недолугій політиці ми маємо нашу чудову Чайну Партію і можемо вітати гостей на наших дружніх чайних вечірках!

Чаювальниця поглянула на трипільське товариство і привітно усміхнулася, заохочуючи гостей до розмови.

Трипільський Принц розповів своїм новим знайомим про утиски свободи й демократії в нього на батьківщині, про холодний прийом, отриманий у Білому Домі, і виказав сподівання на моральну підтримку трипільської демократії з боку опозиційної частини заокеанського політикуму.

Чайне Товариство уважно слухало гостя, хитало головами, сьорбало чай і співчутливо прицмокувало.

– Я завжди казала, що оте хвалене перезавантаження, затіяне Мамбою – повне безглуздя! – зауважила Чарівна Чаювальниця, – Візантійців не підкупиш! Їм дай палець – вони руку відкусять! Що нам дало оте примирення з Візантією?! Га?! Нашу країну навантажили безліччю зобов’язань, а лукаві візантійці не виконали жодної своєї обіцянки! Скільки поступок зробив їм дурник Мамба, скільки наших вірних союзників зрадив, аби задобрити візантійських нахаб – і яка йому з того дяка? Вчора я на власні вуха чула, як отой плюгавець Василіск назвав нашу велику й прекрасну країну паразитом!! Такої ганьби ми ще не знали!

– Мамба – агент кей-джі-бі, – повідомив Несамовитий Янкі, підливаючи рому собі в чашку.

– Схоже на те! – погодилася Чарівна Чаювальниця, – Він ніби навмисно робить усе, щоб посилити наших ворогів і відвадити від нас наших союзників! Я навіть ношу на грудях Зірку Давида в знак підтримки наших давніх друзів, нащадків Давидових, яких Мамба віддав на поталу візантійцям та сарацинам. Нехай бачать, що не всі політики в Заокеанських Штатах – зрадники!

– Краще б ви тризуб носили, мем! – зауважив Микита, –  нам ваша підтримка ще потрібніша, ніж Давидовим потомкам!

– Ви повинні боротися за вашу свободу! – палко промовив Тихий Заокеанець. Він раптом увесь перемінився: очі його несамовито заблищали, щоки зарум’янилися – і він став дуже схожий на свого колишнього кумира, навіженого візантійського заколотника Лева Хвацького.

– Ми живемо в революційну епоху! – проголошував Тихий Заокеанець, – Демократична революція поширюється світом, як на крилах! Вона вже охопила Чорний Континент, перекинулася на Ближній Схід, нависла над тиранами в Піднебесній, підступила до самих кордонів Візантійської Федерації…

Почувши про Візантію, Несамовитий Янкі стрепенувся. Він страшенно не любив візантійців ще з тих пір, як воював у джунглях з жовтолицими в’єтконгівцями, тому невтомно лаяв і шпетив візантійське керівництво та прорікав йому незавидну долю.

– Візантія – в’януча, другорядна держава! – запевнив він присутніх, – Візантійців уже нічого боятися і нічого з ними панькатися. Ось, ми зараз їм покажемо!

Бравий джі-ай налив собі в чашку крапельку Бостонського Чаю, долив її до верху ромом, випив одним духом, видерся на верхівку Дуба, посадженого ще кимось із батьків-засновників, і загорлав так, щоб його чули аж за океаном, у Білокамінній:

– Гей, ти! Лукавий Василіску! Ти сидиш там собі в Кремліні, розважаєшся зі своїми дружками кей-джі-бістами! А вітер свободи вже подув! Дивися, як би вас там всіх геть не здуло!! Ха-ха-ха!!

Раптом верхівка надломилася – і Несамовитий Янкі полетів униз сторч головою.

– Ой, божечки! – пискнув Микита, – Щас уб’ється!

Але Несамовитий Янкі – то не якийсь там яйцеголовий інтелектуал з черепушкою крихкою, немов яєчна шкаралупа. То був міцний горішок, справжній заокеанський джі-ай! Він вдарився головою об землю, відскочив, як гумовий м’ячик, став на ноги, схопив пляшку з ромом і, не розбавляючи його чаєм, вихилив до дна.

– Ну?! Як я їх?! – самовдоволено спитав він у присутніх.

– Cool! – Похвалила його Чарівна Чаювальниця.

Раптом здалеку ледь чутно пролунало:

– Са-а-ам дура-а-ак!!

То візантійські бояри відбріхувалися від нападок заокеанського візантієфоба.

– Свобода – наша головна зброя проти тиранії! – вів далі Тихий Заокеанець, – У нас тут дещо є для вас.

Експортер Революцій збігав у хатинку і щось із собою приніс. Микита зіщулився, побоюючись, що їх знову будуть обливати холодною водою. Але його побоювання були марні. Тихий Заокеанець приніс якісь валізи, розклав їх на столі і став показувати товар лицем.

У першій валізі був оксамит для революцій. Яких тільки кольорів там не було! І рожевий, і білий, і помаранчевий, і жовтий, і зелений… У другій валізі були інструменти для повалення тиранії: дудки, барабани, бубни, пищалі… За допомогою цих знарядь повсталий народ повинен наводити жах на тиранів. У третій валізі були квіти: троянди, гвоздики, тюльпани, волошки; були там навіть кедрові гілочки та каштановий цвіт. Квіти призначалися для вірних слуг тиранів. Одержавши букетик квітів, вірні тиранові посіпаки повинні були зрозуміти, що повстанці рвуться до влади не для того, щоб вішати їх за оті, як їх у біса, вуха, а виключно з метою встановлення справедливого й демократичного ладу. Була ще й четверта валіза. З неї стирчали дула мушкетів. Ця валіза призначалася на той випадок, коли тирани не злякаються дудок і барабанів, а вірні тиранові слуги не повірять, що повстанці мають виключно мирні наміри. Але це був, так би мовити, ultima ratio, цю валізу притримували наостанок.

Роздивившись причандали, що пропонував йому заокеанський доброзичливець, Святополк хотів був зауважити, що революція не є предметом експорту. Вона зароджується й визріває в лоні тієї країни, де має відбутися, і приймає такі форми, які їй визначила Історія, а не купка кабінетних мислителів. «Якщо хочете допомогти нам здобути свободу, допоможіть нам упоратися із зовнішніми викликами, – хотів був сказати Принц, – Політичні зміни не можуть бути тривкими, коли вони привнесені ззовні, і в той же час, скільки повстань зазнало поразки через втручання міжнародних агресорів! Адже ваша власна боротьба за свободу увінчалася успіхом не в останню чергу завдяки віддаленості від метрополії та сприятливому для вас розкладу сил на міжнародній арені. Країна не може бути вільною, коли в неї над душею стоїть світовий жандарм, що в будь-який момент може наступити їй кованим чоботом на горло. Якщо хочете нам допомогти, не домовляйтеся за нашою спиною з противниками нашої свободи й незалежності і не позичайте грошей нашим доморощеним диктаторам. А якщо ви вже взялися експортувати кудись революцію, то доводьте справу до кінця, і не кидайте напризволяще тих, хто вам довірився!»

Однак, поглянувши неупередженим оком на поважне товариство, трипільський борець за свободу зрозумів, що його думка тут нікому не цікава. Якщо Мамба використав Трипілля як розмінну карту, то для консерваторів його країна стане в кращому випадку черговим трофеєм, котрий вони відіб’ють у своїх суперників-візантійців. У цій компанії кожен слухав лише самого себе. Тихий Заокеанець належав до когорти людей, що мають ideі fix і не сприймають аргументів, котрі суперечать їхнім нав’язливим ідеям. Чарівна Чаювальниця задумливо їла яблучний пиріг і оглядала свою чудову фігуру, певно, міркуючи, чи не рознесе її до виборів. А Несамовитий Янкі назюзявся чаю з ромом, схопив палицю і став нею вимахувати, показуючи, як буде побивати ворогів демократії. Він так розходився, що чиркнув даму по голові й збив з неї чепчик.

– Та тихше ти! – зойкнула Чарівна Чаювальниця, обмацуючи голову, – Всю зачіску мені зіпсував!

Трипільці ще послухали мудрі речі заокеанського інтелектуала про стан міжнародних справ та й відкланялися. Чарівна Чаювальниця дала їм на дорогу трохи яблучного пирога, Тихий Заокеанець відрізав їм зразки оксамиту і вручив кожному по дудці та по букетику квітів, щоб вони відчували себе справжніми борцями за демократію, а Несамовитий Янкі дав їм свою палицю і порадив не боятися задрипаних кей-джі-бістів.

Противники Мамби з Партії Слонів не були ні розумнішими, ні гуманнішими за нього, але вони, принаймні, були відвертішими. Вони не вдавали з себе новаторів, підманюючи народ старими забутими ідеями; не загравали зі знедоленими, прикриваючи своєю чарівною особистістю зграю жирних котів-багатіїв, що запускали кігті в державну комору; і не робили безглуздих поступок світовим агресорам, щоб згодом затіяти чергову безглузду бійню. «Кажуть, із двох лих вибирають менше. Напевно, менше зло – то зло, в якого форма співпадає зі змістом», – зробив висновок Принц.