dniprovska

Переворот в мозгах из края в край,
В пространстве много трещин и смещений.
В аду решили черти строить рай,
Как общество грядущих поколений.

В. Висоцький, «Рай в аду»

На теренах України у муках і корчах помирає Совок … Але помирати не хоче, і хапається своєю кощавою рукою за зранене тіло нації, намагаючись затягти її з собою у могилу, ну якщо не всю, то хоча б шматочок … Очевидними симптомами цієї смертельної хвороби є повальний ленінопад і перші кроки українського уряду спрямовані на заборону Компартії.

Я особисто підтримую таку ініціативу. Політична сила, що відверто виступає на боці окупантів, не має право долучатися до керівництва Державою. Але заковика в тому, що партія, якою керують симоненки-голуби-мартинюки КОМУНІСТИЧНОЮ по суті ніколи не була, а є смердючою відрижкою Імперії Зла і Абсурду, де всі речі називалися не своїми іменами і де найжахливіші злочини проти людства прикривалися найгуманнішими ідеями та гаслами.

Ну самі посудіть: суспільний лад, який панував у СРСР, називався «владою рад (совєтов)», хоча ради ніякої реальної влади не мали. Вся влада належала дуже вузькому колу осіб, яке називалося «Політбюро ЦК КПРС», а левова частка цієї влади була сконцентрована в руках однієї єдиної людини: Генерального Секретаря ЦК КПРС. Назва країни «Союз Радянських Соціалістичних Республік» – це нагромадження пустих і надлишкових сенсів, яке абсолютно не відповідало реальному стану речей. Республіка – це влада (царство) народу. Радянська республіка – це влада народу у якій влада належить радам. Що таке соціалізм – мало хто міг толком пояснити, вважалося, що це – вищий, ніж капіталізм, щабель суспільного розвитку, первинна стадія комунізму. Образ комунізму, будівництво якого весь час анонсувала КПРС, теж був вкрай примарним.

Та оскільки ідейною базою Комуністичної партії були твори К. Маркса (що мали статус Священного Писання), то за основу слід брати саме його трактовку комуністичної ідеї як «…позитивного скасування приватної власності - цього самовідчуження людини - і через те як справжнього привласнення людської сутності людиною і для людини; а тому повного, свідомого і зі збереженням усього багатства досягнутого розвитку, повернення людини до самої себе як людини суспільної, тобто людяної. Такий комунізм, як завершений натуралізм, = гуманізмові, а як завершений гуманізм, == натуралізмові; він є справжнє розв'язання суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, справжнє розв'язання спору між існуванням і сутністю, між опредмечуванням і самоутвердженням, між свободою і необхідністю, між індивідом і родом. Він - вирішення загадки історії, і він знає, що він є це вирішення».

Дефініція дещо туманна і плутана – звичайний пролетарій без 100 грамів оковитої не розбере. Але у цьому пасажі є 1 безперечний момент. Маркс ототожнює комунізм з гуманізмом, а гуманізм є світоглядною концепцією, що визнає людську особистість (індивідуума) найвищою цінністю. Тобто, в основі комуністичного ладу за К. Марксом мають лежати принципи гуманізму. Будувати комунізм по ідеї – означає будувати суспільство гуманізму, де кожен індивід має необмежені можливості для реалізації своїх матеріальних і духовних потреб (іншими словами: для реалізації своєї родової творчої сутності).

Марксисти-ленінці ніколи не приховували, що вони ставлять над людьми, які мали нещастя потрапити під їхню владу, грандіозний соціальний експеримент. І в цьому полягає їх кардинальна відмінність від істинних комуністів. Бо комуністи, для яких слово «гуманізм» не є пустим звуком, ставлять експерименти НА СОБІ. Вони збираються у купочку, ідуть кудись подалі від гнилого капіталістичного соціуму, засновують там якусь комуну – і будують комунізм на власний розсуд і смак, поки їм це дурне діло не насточортіє.

Більшовики ж гнали люд на будівництво примарного комунізму, як гнали колись фараони на будівництво пірамід – з тими ж самими наслідками. А оскільки з-підпалки суспільство гуманізму побудувати неможливо, то виходило тоталітарне суспільство, і партія, яка його будувала, мала б називатися не комуністичною, а ТОТАЛІТАРНОЮ.

Проведення примусових соціальних експериментів є таким же злочином проти людства, як і проведення примусових експериментів медичних. Нацистські лікарі, які ставили псевдонаукові досліди над сотнями і тисячами в’язнів концтаборів, давно визнані виродками, засуджені і затавровані. А от діяльність більшовиків, які перетворили найбільшу в світі країну на суцільний концтабір і ставили соціальні експерименти над мільйонами, унаслідок яких гинули і пухли з голоду мільйони людських осіб, так і не отримала належної та загальновизнаної оцінки.

Прикрившись красивим терміном, тоталітарні секти марксистського спрямування поставили своїх критиків у дуже незручне становище. Як реакційно, як некрасиво виглядає назва «антикомунізм»! Адже комунізм за визначенням – це вища стадія суспільного розвитку, це прекрасне нове суспільство, де не буде нерівності, пригнічення і злиднів, а буде суцільний добробут, свобода і творче піднесення. Виступати проти будівників такого чудового ладу можуть тільки товстопузі буржуїни, панські прихвосні, попівські підголоски, куркулі, затуркані селюки, агенти світового імперіалізму та навіжені вороги народу.

Тому більш за все комуняки-марксисти бояться щезнення своєї соціальної бази (суспільних прошарків та елементів, яким нічого втрачати – через що завзято ставлять палки в колеса власним урядам, діючи за принципом: «чим гірше – тим краще») та розвінчання їхньої антикомуністичної (антигуманної) сутності, виявлення глибоких протиріч між декларованими та істинними мотивами їхньої діяльності. Називати цих кадрів комуністами – значить потрапляти в психологічну пастку. Тому їх слід називати за іменами засновників їхніх сект: більшовиками-ленінцями, сталіністами, троцькістами, маоїстами, тощо …

Заборона КПУ є потрібним і доцільним кроком, але до заборони не можна підходити формально. Забороняти треба не назву, а політичні організації, що сповідують певний тип ідеології, а саме: марксизм-ленінізм. Більш того, до заборони таких організацій слід додати юридичні обмеження на участь у політичному та громадському житті країни керівників та провідних членів КПУ і подібних їй партій, інакше уся ця антиукраїнська гоп-компанія поміняє партквитки, перефарбується, перевдягнеться і продовжить займатися політичної проституцією під іншою вивіскою.

Боротьба з пережитками тоталітаризму не може обмежуватися лише заборонами. Заборони не дадуть бажаного результату, якщо не буде звужена до критичного мінімуму соціальна база тоталітарних політичних сект. Тому паралельно з забороною КПУ слід негайно починати проведення докорінних економічних реформ, які сприятимуть зростанню добробуту переважної більшості населення і відкриють соціальні ліфти для найбільш активної частини суспільства. Тоді привид тоталітаризму, що й досі бродить по нашій країні, щезне, як мара ...