alienation

[dniprovska]

Тепер їй відкрився істинний сенс замкненого кола, в якому пропливали золоті рибки полковника Ауреліано Буендії. Зовнішній світ ковзав повз тебе, ледь торкаючись, а світ внутрішній нічим не затьмарювався.
(Гарсіа Маркес, "Сто років самотності".

Нам бермуторно на сердце и бермудно на душе
(В. Висоцький, "Письмо в редакцию телепередачи...")

Якщо поділити кількість цікавих, доленосних подій, котрі відбуваються у житті пересічного українця на кількість інформації, яку він завантажує в свій мозок із ЗМІ, то цифра вийде така мізерна, що майже дорівнюватиме нулю. Однак, публіка із завидним апетитом поглинає тонни інфи, не замислюючись, чи має вона хоч якесь практичне значення.
В українському уряді перестановки. ("А хто ж кого побідив? А шож тепер буде?" "Ха! Рокіровки в уряді! Дурня! Ви, друзья, как не садітесь, всьо в музиканти нє годітесь!") В америці праймеріз, у республіканців новий фаворит. ("Сімпатічний мущина!") На Мальдівах скинули диктатора. ("Отак! Ще один пішов! Віктор Федорович, нота бене!") Померла Уітні Хьюстон. (Ой, ашо ж случилося? Жалко.") Воїни-афганці повернулися до Головнокомандуючого спиною. ("Опанькі! Малацци рєбята!") і.т.д., і.т.п.

Процес ознайомлення з новинами втратив своє первинне значення - одержання інформації, необхідної для прийняття практичних рішень і перетворився на сублімацію. Один персонаж роману Віктора Гюго "Собор Паризької Богоматері", нарікаючи на жорстоку долю, порівняв себе з мухою на підвіконні, яка вирвалася з павутини і кинулася на волю, але тут же вдарилася об скло віконної шибки. Сучасна людина нагадує муху на підвіконні. Вона вже виплуталася з тенет невігластва і забобонів, але між нею і світом стоїть прозора стіна з екранів та моніторів, крізь яку вона бачить усе, що твориться навколо, але не здатна впливати на хід подій. Ілюзія причетності до глобальних процесів атрофує волю, розм'якшує мозок і відвертає увагу від нікчемності власного буття.

У світі де панують різні форми відчуження (відчуження від праці, від природи, від соціального середовища, від самого себе) є дві магістральні лінії поведінки: подолання віджуження, повернення до самого себе, досягнення гармонії з середовищем і компенсація відчуження за допомогою різних сурогатів (в т.ч. і мас-медійного опіуму). Правда, є ще третій шлях - почесна капітуляція, на кшталт усамітнення полковника Ауреліано Буендії. Треба перестати себе обманювати і чесно визнати, що ти не здатен впливати на події, найти собі затишний закапелок, цікаве хоббі і доживати свій вік, забувши про минуле і не турбуючись про майбутнє.

Дуже не хочеться вірити, що в Україні це - єдиний шлях, доступний особистостям, котрі ще не втратили достоїнства й здорового глузду. Хочеться сподіватися, що ті, хто здатен мислити і діяти, врешті-решт перестануть тупитися у прозорі перегородки, вийдуть на свіже повітря і поглянуть на світ власними очима. Світ великий і небезпечний. В ньому безліч шляхів і не всі вони усіяні квіточками. Але краще балансувати на краю прірви чи продиратися крізь колючі хащі, ніж засиджувати підвіконня упиваючись солодким сиропом, котрим нас пригощають шахраї, які прагнуть панувати над світом.