dniprovska

Ну що, пані та панове, гаспада-таваріщі! Ми виходимо на новий виток історії.

Донецький паровоз з цілою купою порожняка з гуркотом і свистом летить до зупинки «Надзвичайний Стан». Не факт, що він до неї доїде, але якщо за машиніста –¬ рудий пес, а команда стрілочників підпорядкована кумові найвпливовішого політика 2013 року, то саме туди він і прямуватиме. ..

Як же ми докотилися до такого життя? Прикро, але слід визнати, що наразі правлячий клас, що дістався нам у спадок від Радянської Імперії, досяг такого рівня деградації, за яким слідує або повний краї держави, або перебудова її на нових засадах. Країна занурюється в безодню хаосу й кровопролиття тому, що суб’єктам, які знаходяться на вищих щаблях соціальної ієрархії, і яких язик не повертається назвати «елітою», катастрофічно бракує інтелектуальних і моральних якостей для керівництва державою у переломний момент її історії. Ні Гарант, який нам нічого не гарантує, крім місця у моргу, ні опозиція, яка нічому не здатна чинити спротив, не знає, що робити і панічно боїться ризиків.

Було б НМД невірно вважати, що Янукович повністю втратив контроль над ситуацією і потрапив у повну залежність від свого оточення. Той факт, що на ключових постах (прем’єр-міністра та МВС) знаходяться особисто лояльні йому персони, говорить про наявність у нього реальних важелів впливу. Але обмежений інтелектуальний потенціал заважає очільнику держави САМОСТІЙНО виробити стратегію виходу з кризи, а чисельні психологічні комплекси (наслідок важкої біографії) унеможливлюють компроміс. Президент, що сформувався як особистість в «асфальтових джунглях» панічно боїться робити поступки. Тому обрав тактику здачі країни на відкуп різним групам впливу, сподіваючись, що ситуацію якось розрулять, чи все само утрясеться. Зараз в фаворі «яструби», бо саме їхня тактика є близькою і зрозумілою закомплексованому і не вельми освіченому Гаранту.

Опозиція є прямою протилежністю влади. Якщо Президент боїться здати назад, то опозиція (принаймні та частина, яка щиро націлена на євроатлантичну інтеграцію та демократизацію), панічно боїться зробити рішучий крок уперед і взяти владу, яка по суті лежить під ногами. Опозиційні партії, які наростили собі рейтинги у віртуальних (телевізійних) політичних баталіях, виявилися абсолютно безпорадними в умовах реальної політичної боротьби. Ні разом, ні поодинці вони не готові брати на себе всю повноту відповідальності за країну і чекають з моря погоди (санкцій від міжнародної спільноти, а то і миротворчих військ).

Тому як би це прикро не було, але доводиться визнати, що наразі процесами в державі рулить кремлядь, тому що саме кремлядь генерує події, а Президент, олігархи, опозиція, суспільство лише більш чи менш адекватно на них реагують. І небезпека в тому, що агенти зовнішнього впливу діють по обидва боки барикад. Кремлядь – у владі: закручує гайки, кремлядь – на барикадах: голосніше всіх репетує «бандугеть! Славаукраїні». Дві половинки лещат діють чітко і злагоджено, бо мають єдиний центр прийняття рішень та координації дій. А от прибічники демократії євроатлантичної інтеграції такого центру не мають. Вони діють спонтанно, імпульсивно, реактивно, часто не розуміючи сенсу того, що відбувається, не помічають підтримку прихованих друзів та підступи прихованих ворогів.

У тактичному плані Майдан суттєво переважає противника. На рівні окремих груп, що виконують тактичні завдання, координація дій і креатив такий, що диву даєшся. А от у стратегічному плані суттєво програє, бо не має єдиного плану, єдиного центру прийняття рішень і єдиного лідера. Хтось скаже: так це ж добре, це ж і є демократія! Шановні, воєнний час має свої закони і свою логіку. А те, що зараз точиться війна, ні в кого немає сумнівів. У всіх здорових, життєздатних демократичних суспільствах є механізми концентрації влади і повноважень в умовах надзвичайного стану. Там, де таких механізмів немає, або вони не працюють, там система приречена на поразку. Історія дає нам чисельні приклади: Пелопонеська війна, занепад Польщі, ІІ Світова Війна, та й уся історія України, пронизана самопоборенням, гетьманщиною та отаманщиною, повинна нас хоч чомусь навчити.

Аморфні, безлідерні, багатолідерні структури, які зараз сформовані на противагу жорстко централізованій та ієрархізованій силі не здатні протистояти штучно посилюваному хаосу. Ейфорія від сплеску активності на місцях не повинна засліплювати нам очі і заважати бачити очевидні речі: у багатьох регіонах «штурмами» керують зовсім не ті сили, що борються за євроінтеграцію, і після вдалих вилазок, що мають на меті виявити активні елементи в регіонах, іде вал реакції та репресій на місцях. Тому зараз вкрай необхідно створити компактну, чітко структуровану і керовану ЄДИНИМ лідером команду, здатну координувати протести в Києві та на місцях і генерувати СТРАТЕГІЧНІ плани.

Нам треба перехопити ініціативу. Зараз ми тільки те й робимо, що обороняємося, шукаємо відповідь на виклики противника. Потрібно виробити чітки план контратаки. У противника, є стратегічний план (точніше кілька варіантів сценаріїв, ретельно продуманих і заточених під конкретних виконавців). Потрібно самим створити подію, збити з пантелику, змішати карти, змусити грати за нашим сценарієм. А це можливо лише за умови переформатування протестного руху. Переформатування влади в державі повинно починатися з переформатування влади на Майдані.

Час грає проти нас. 