To beat or not to beat?

[dniprovska]

Є мудра народна приказка: не кажи «гоп», поки не перескочиш. Але Мудрість – нечаста гостя в українському політикумі, тож наші лідери дуже щедрі на анонси та аванси і вельми скупі на розумні й корисні вчинки.

Наприкінці минулого тижня ми отрималі дві благі звістки. Віталій Кличко таки буде балотуватися на посаду президента і у разі перемоги на виборах не буде саджати Януковича, а забезпечить йому спокійну пенсію. На перший погляд, Віталій повівся як мудрий, виважений політик. А от на другий погляд... На другий погляд здається, що політтехнологи, які підказали йому цей «блискучий» гросмейстерський хід, або профнепридатні бовдури, або заслані козачки, які працюють ще на когось іншого.

Кому призначалася ця заява? Якій цільовій аудиторії? Електорату? З точки зору здобуття електоральних симпатій обіцянка не переслідувати Віктора Федоровича матиме в кращому випадку нульовий, а в гіршому випадку – негативний ефект. Ті виборці, що розчарувалися в Януковичі (а саме на цей шмат електорального пирога накинув око лідер «Удару»), дуже мало переймаються його подальшою долею. Цих людей турбує лише власний добробут, а добробут політика, який не виправдав їхні сподівання, хвилює їх в останню чергу. До того ж гуманізм та лібералізм не є пріорітетом серед публіки, що голосувала за ВФЯ, тому привертати її до себе ласкою та поблажливістю – марна справа.

А от більшість виборців Центру й Заходу країни хочуть бачити Януковича за гратами. Погано це, чи гарно – то вже інша справа. Але це – данність. Чи буде ця публіка охоче голосувати за доброго Вітасика, який гарантує ненависному Бандюковичу спокійну старість? That is the question. Більш того, за час, що залишився до виборів, чинний Гарант (з подачі СВОЇХ політтехнологів, які теж невідомо на кого працюють) може втнути все, що завгодно. За означений період можуть відбутися події, які розпалять таку ненависть електорату до влади, що її захочуть не те що на нари кинути, а повісити на гілляці. І в яке становище тоді потрапить «добрий і мудрий» Кличко? Йому доведеться або забирати назад своє чесне пацанське (що не дуже красиво), або втратити електорат, який ставатиме під знамена конкурентів з більш радикальними гаслами.

А може, месидж був адресований самому Віктору Федоровичу? Обіцянка «не саджати» по суті означає: «Пустіть мене на вибори – я Вас не ображу». По-перше, це схоже на банальний «підхалімаж» і не робить честі нашому чемпіону, а по-друге, це непристойно грубий натяк. Уся по справжньому важлива інформація пишеться поміж рядків. Месидж Кличка настільки прозорий, що навіть така малограмотна персона, як Федорович, здатна розгледіти у ньому подвійне дно.

Крізь красиві речі про примирення і закриття Ящика Пандори, проступає не вельми красивий і демократичний підтекст, а саме: «МЕНІ ЗАКОН НЕ ПИСАНИЙ». Адже є ЗАКОН, який передбачає кримінальну відповідальність за перевищення службових повноважень і порушення Конституції. А судова гілка влади у нас відділена від виконавчої (принаймні формально). І президент, якщо він діє згідно Конституції, не може ні позбавити волі свого попередника, якщо на те немає юридичних підстав, ні гарантувати йому свободу й спокійну старість, якщо існують вагомі підстави для притягнення його до кримінальної відповідальності. Все, що може гарантувати президент – це дотримання Основного Закону. Функція в нього така – Гарант Конституції.

Пообіцявши попереднику почесну пенсію, Віталій видав себе з головою. Сам того не усвідомлюючи від дав зрозуміти тим, хто ще здатен щось розуміти, що коли він стане президентом, все залежатиме тільки від нього, точно так, як нині все залежить від Януковича: люди сідають і виходять по волі Гаранта. Чи буде Віктор Федорович почуватися безпечно під президентом, подібним йому самому? Звичайно ж, ні.

Коли Янукович ішов на вибори у 2010 році, він нікого не грозився саджати. Фішкою його кампаніі було гасло: «Покращення життя вже сьогодні». Вийшло ж усе навпаки. Ніякого покращення він народові не забезпечив, зате Феміду запряг на повний робочий день. А кожен судить по собі – тому чесне слово конкурента, що наступає йому на п’яти, не варте для Федоровича ні шеляга. Ще не родився політик, який вважав би свого опонента чеснішим і благороднішим за себе.

Та що б там не вирішив Кличко, і як би не відбилась на його рейтингах його недавня безглузда заява, а питання залишається відкритим: як треба поводитися з попередником, що порушив закон?

Тут потрібно чітко усвідомлювати, що політичний злочин (такий, як узурпація влади, маштабні репресії, геноцид, розкрадання державного майна у великих розмірах) хоч і є злочином, який має бути покараним, але має суттєву особливість, що відрізняє політичного злочинця від пересічного злодюжки, що збив шапку з перехожого, або заліз у кватирку. Співучасниками політичного злочину (тією, чи іншою мірою) стає все суспільство.

Ми всі звикли до зручної формули: у всьому винна верхівка. Ті, хто віддавав накази. А виконавці і мовчазні глядачі – то шістки, гвинтики і коліщатка, що з них узяти? Однак, здоровий глузд підказує, що без гвинтиків і коліщаток, як і без мастила, механізм [політичних злочинів] не працює. Сам по собі диктатор і узурпатор – це просто противна комаха, не здатна заподіяти людству ніякої суттєвої шкоди. Чудовиськом-людожером він стає тоді, коли потрапляє у певне середовище, де панує гнилий клімат морального розкладу. У середовище, що постачає йому сотні тисяч безсовісних і бездумних служак, готових виконати БУДЬ ЯКИЙ наказ і мільйони затурканих, заляканих баранів, які покірно плентаються на заклання.

Візьмемо для прикладу акт узурпації влади чинним Президентом, що стався унаслідок реставрації Конституції 1996р. Організатором злочину виступив Президент і його найближче оточення. Виконавцями стали судді Конституційного Суду. Але перелік винних на цьому не завершується. Винні всі. Ті, хто обирав у владу зграю рекетирів і ті, хто обирав так званих патріотів і демократів – м***ків і зрадників, що лягли штабелями під біло-блакитний бульдозер. Винні ті, хто сидів на кухнях і проклинав «банду» замість того, щоб вийти на Майдан і нагадати вискочці, хто є СПРАВЖНІМ джерелом влади у цій країні.

Ми можемо посадити Януковича, можемо публічного його стратити, порубати на шматки і розвезти їх по всіх областях України та виставити для остраху (як це робилося у «старі добрі часи»). Але справжнє очищення і покращення не настане доти, доки кожен громадянин не усвідомить свою міру відповідальності за долю країни і не почне спокутувати провину.

Так що ж робити з «Бандюковичем»? Карати, чи милувати?

СПОЧАТКУ ТРЕБА ЗАБРАТИ У НЬОГО ВЛАДУ. А там – буде видно.

НЕ КАЖИ ГОП...