Про тактичне й стратегічне

Мешканці Британії під час ІІ Світової Війни керувалися мудрим принципом: KEEP CALM AND CARRY ON (зберігайте спокій, і робіть свою справу).

Нам теж не заважало б перейняти цю переможну стратегію. Правда, слід зауважити, що британцям зберігати спокій було куди легше, ніж нам: ними ж Churchill керував, а в парламенті їхньому сиділи люди, для яких слово «Батьківщина» (Motherland по-їхньому) щось та значило.

Наш новий Головнокомандувач – теж чоловік солідний, розважливий, не хам, як його попередник, не аферист, як його головні суперниця, але … далеко йому до сера Вінстона Черчілля. І довіряти беззастережно цьому діячеві я не можу. Надто широким був діапазон альянсів, у які він свого часу вступав заради вирішення короткострокових задач. Ну а чим у нас наповнена Верховна Рада, навіть соромно сказати. Тому українцям доводиться нести подвійний тягар: і з зовнішнім ворогом боротися і пильнувати, що там в тилу відбувається.

Ні, я далека від думки, що Президент та його найближче оточення цілеспрямовано зраджують державу. Я особисто вважаю, що жоден більш-менш рейтинговий політик (включно з такими персонажами, як Янукович і Тимошенко) не змагається за вищий пост для того, щоб віддати Україну Росії і закувати нас у московські кайдани. Всі вони хочуть урвати для себе якомога більше влади і матеріальних благ. Однак, небезпека в тому, що наші горе-стратиги заради досягнення власних сумнівних цілей мають схильність укладати угоди з дияволом. Така вже їхня соціальна природа.

Адже так звана еліта нашої Нової Незалежної Держави за незалежність України ніколи не боролася. Всі наші політичні топ-менеджери – родом з СРСР. Всі вони – колишні комсомольці й комуністи, жлоби й конформісти, які сумлінно плили за течією, поки в один погожий серпневий день не опинилися у незалежній країні. Вони майже нічого не зробили для розбудова держави, а просто поналазили у вже існуючі ніші, пройшовши всі стадії негативного відбору і врешті-решт опинилися перед викликами, до яких вони ні морально, ні інтелектуально не були підготовлені.

У такій ситуації Держава потребує докорінного оновлення всіх управлінських структур. Але з оновленням у нас якось не дуже складається. Причин такого стану речей може бути декілька. По-перше, наша нова-стара еліта воліє залишатися у звичному і зручному для неї форматі договорняків, тьорок, закулісних інтриг та підкилимних боїв. По-друге, докорінне оновлення має починатися з Верховної Ради, яка згідно нової Конституції має величезний вплив на ключові кадрові призначення, а розпустити ВР і набрати ЯКІСНО новий склад депутатського корпусу легше на словах, ніж на ділі.

Ну, і по-третє: перешкодою для якісного оновлення Держави є незавершеність процесу формування громадянського суспільства. Майдан пройшов солідний відтинок шляху у напрямку демократії, але зупинився на півдорозі. В країні зараз склалася парадоксальна ситуація. Ті, хто не боровся і нічим особливим не жертвував зарази свободи, демократії і незалежності – обіймають вищі посади, а ті, хто готовий був ризикувати добробутом, здоров’ям і життям заради високих ідеалів (у своїй масі) категорично відмовляються долучатися до політичних організацій та управлінського апарату і бачать свою місію виключно у контролі за владою, причому самі механізми такого контролю уявляють собі дуже приблизно.

Прибічники народовладдя, звичайно, зауважать, що це – цілком виправдана стратегія, адже у всіх демократичних державах політики теж не ідеальні, але там працюють не особистості, а інституції. От тільки в Україні демократичні інституції та демократичні традиції ще остаточно не сформувалися, а механізми зворотного зв’язку як слід не відпрацьовані. До того ж слід розрізняти політиків НЕ ІДЕАЛЬНИХ і політиків, яких взагалі до керма допускати не можна.

Майдан цілком справедливо очікує, що вище керівництво проведе люстрацію державних структур, але не замислюється над цілком логічними питаннями, як то: а ХТО буде проводити люстрацію? Представники політичних сил, які три місяці перетирали базар з Клюєвим і Януковичем і відкараскувалися від «екстремістів», на чиїх горбах вони в’їхали на Печерські Пагорби? Ну, припустимо, що під тиском народу наша влада зібралася з духом і сама себе каструвала, пардон, люструвала. Припустимо з усіх ключових посад погнали здирників, зрадників та бовдурів. ХТО стане на їхнє місце?? Де вище керівництво буде брати нові, незаплямовані кадри? У сусідів позичати? На вулиці підбирати? Де той кадровий резерв з якого будуть черпати управлінців нової формації? Адже слід мати на увазі, що робота на відповідальній посаді в революційний період, в суспільстві, де всі сфери наскрізь пронизані корупцією та непотизмом, пов’язана з ризиками для життя. І справитися з поставленими завданнями може тільки той, хто пройшов крізь вогонь.

По ідеї, кадровим резервом для нових призначень мало б стати широке політичне об’єднання, що консолідувало б найкращих представників передових верств соціуму. Але таке об’єднання ніяк не може скластися. Майдан породив цілу низку автономних, горизонтальних структур, які діють в кращому випадку на тактичному рівні, а частіше всього – просто на оперативному, реагуючи на нагальні виклики і проблеми, в той час як стратегічні рішення знаходяться в руках природжених конформістів і ренегатів. Як наслідок – суспільство розпорошує сили, бо везе на собі цілу зграю паразитів, що гонять його у невідомо в якому напрямку, і витрачає масу енергії на виправлення помилок, допущених можновладними ідіотами.

Звичайно, існуюча форма контролю у вигляді перманентного Майдану – це краще, ніж нічого. Принаймні, висока активність та пильність громади утримує керівництво держави від ганебної здачі стратегічних позицій. Але й така форма контролю має свої недоліки, які можуть стати фатальними для держави. Не тримаючи в руках реальних важелів влади, не маючи всієї повноти інформації, дуже важко адекватно оцінити обстановку. Спостерігаючи зі сторони, з Майдану, за діями не вельми чистоплотної влади, можна запросто не помітити таємну зраду і в той же час прийняти за зраду тактичні маневри, без яких Україні в її становищі обійтися не може.

Збиратися на віче і вимагати люстрації – потрібна річ. Але справжня, а не декоративна, люстрація почнеться тільки тоді, коли Майдан почне генерувати не «накази гетьману», а нові, кваліфіковані КАДРИ, готові засукати рукава і почати розбудову Суверенної і Демократичної Держави…