ШЛЯХ ДО ЗІРОК (іще один проміжний пост)

Зібралася я сьогодні знову писати про демократію, відкрила Google, щоб уточнити деякі факти, – а там картинка: 115 років з дня народження Юрія Кондратюка. І я одразу з’їхала теми.

Про те, що був такий видатний вчений-винахідник українського походження, я, соромно зізнатися, взнала лише у 2004 році з російського журналу «Наука и жизнь». Нам взагалі дуже мало розказували про наших великих співвітчизників, так що маршала Орлі, наприклад, більшість із моїх знайомих вважає чистокровним французом…

Усі поневолені нації страждають на комплекс неповноцінності, який проявляється або в надмірному самоприниженні, або неадекватному (до смішного) перебільшенні власної ролі в історії. Наприклад, наші патріоти без кінця твердять про прадавню Трипільську культуру (найдревнішу у світі), про аріїв (оріїв) – прадавніх українців, про те, що Друга світова війна була битвою за Україну. А недавно по радіо я почула, що Геракл був українцем, і ім’я його пішло від українського слова орій (орач)…

Але зациклені на самоприниженні і самовозвеличенні громадяни «в упор» не помічають абсолютно реальної підстави пишатися своєю нацією, адже ШЛЯХ ДО ЗІРОК ВІДКРИЛИ ЛЮДСТВУ УКРАЇНЦІ. Два епохальних прориви – політ у космос і висадка людини на місяць були забезпечені двома українськими геніями: Ю. Кондратюком і С. Корольовим.

Доля цих людей була поламана Імперією, як, власне, і доля їхнього народу. Наш генофонд такий же багатий, як і наш чорнозем, але плоди нашої землі, як і плоди праці наших чисельних геніїв, привласнювали інші нації − нації, які зуміли побудувати власну державу.

Зараз багато говорять про втрачений генофонд, про спаплюжений чорнозем, про відсутність соціальних ліфтів і моральних орієнтирів. Кажуть, щоб запрацювали ліфти і відкрилися перспективи для самореалізації, потрібна модернізація економіки і демократизація суспільства, євроатлантична інтеграція, і.т.д., і.т.п...

Усе це так. Але це ще не все.

Хто-небудь звертав увагу та те, що кількість великих і видатних людей, даних людству тією чи іншою нацією, неоднакове? Що одні нації плодять таланти і геніїв «пачками», а інші вряди-годи народжують одиниці? Що Античній Греції було повнісінько великих мужів – учених і філософів, а нині усі перевелися? Що у злиденній і зачуханій Росії у ХІХ-ХХ сторіччі було більше видатних особистостей, ніж, наприклад, у чистенькій і цивілізованій Швейцарії, чи Канаді? Що у тій же Росії за царату була велика література і мистецтво, а як настала демократія (керована і некерована), то уся культура, немов би випарувалась.  Що Сполучені Штати до кінця ХІХ ст. були духовною пустелею, а потім почали плодити геніальних науковців і літераторів?

Чому так? А відповідь проста. Соціальні ліфти високо сягають лише у тих соціальних системах, які ставлять перед собою глобальні задачі. Лише в державах, які відіграють визначну  роль на міжнародній арені, є широкий простір для реалізації родової творчої сутності. Як тільки роль нації у світі зменшується – закриваються ліфти, пропадають таланти, генії залишаються невизнаними... І навпаки ...

Тому не треба тупо пертися у Європу, не треба стояти під дверима європейського дому і принижено стукати у наглухо закриті двері. Сучасна Європа – це електрифікований курятник. Там є вдосталь проса, теплі сідала, дбайлива обслуга – немає лише відчуття польоту. Треба шукати власний шлях – шлях, який веде до зірок…