dniprovska

Цікаво, чи запросили б поважні європейські месьє українського президента на святкування роковини висадки союзників у Нормандії, якби не російська агресія? Думаю, що ні. Росіяни, монополізувавши заслугу перемоги над нацизмом, який вони нині так старанно і бездарно копіюють, тріумфували б разом зі своїми політкоректними європейськими друзями, відсунувши "браццкій народ" кудись на задвірки, і цідили б крізь зуби мантру про "хахлов-прєдатєлєй", чиїм хлібом вони щедро годували і Гітлера, і сталінську індустріалізацію.

Чи стали б європейці так серйозно перейматися проблемою диверсифікації джерел і шляхів постачання енергії, щоб вивільнитися з щупальців "Газпрому", якби Путін так нахабно не відгриз в України Крим і не показав глибинну, варварську сутність російської держави, котру лукаві газочекісти так майстерно приховували протягом десяти з лишком років?

Чи змогли б ми за такий короткий проміжок часу добити біло-блаватну бандитську донецьку гідру, яка охопила весь південний схід Країни і тримала Київ за горло, якби нахабна агресія Кремля не пробудила у більшості українських областей глибоко прихований патріотизм, і якби безчинства стрілків, бабаїв і кадирівців не вибили з-під ніг Ахметова і Ко, останню опору - вічно невдоволений Києвом, самозакоханий Донбас?

Як глибоко прогнили б наші силові структури і занепав би наш бойовий козацький дух, якби у Путлєра не здали нерви і якби своїм нахабним актом агресії він не вивів наш народ із летаргічного сну ілюзій про браццкійрусскійнарод, який 23 роки потихеньку душив нас і виїдав ізсередини?

Війна і насильство - жахливі речі, але нове суспільство (колективний суб'єкт), як і новий індивід, народжується у муках і крові. Такі вже закони Буття...