Зимно...

[dniprovska]

Как задули ветры злые

Да с восточной стороны,

Да сорвали черну шапку

С моей буйной гловы

Російська народна пісня

На календарі осінь… Опадає пожовкле листя, сіє дрібний дощик… Хочеться загорнутися у вовняний  плед, пити мате і слухати блюз…

А от на політичному календарі вже зима…

Похолодання стосунків з нашими стратегічними партнерами спостерігалося вже давно, але останнім часом температура опустилася до точки зеро. Можливо, скоро випаде сніг − його принесуть холодні північно-східні вітри. Володимир Володимирович Путін уже покладає великі надії на українські вибори і сподівається, що вони стануть перемогою демократії (керованої, звичайно).

Ще б пак! Його любий кум – князь темряви і темників – з притаманний йому професіоналізмом працює над розбудовою громадянського суспільства в Україні. Поки наші щирі патріоти латали шаровари, розпушували вуса та смикали одне одного за чуби, відомий адвокат уже створив розгалужену організаційну мережу і вкинув у інформаційний простір потрібні месиджі. Грамотно. Кваліфіковано. Усе в кращих традиціях зубатовщини. Якщо не можна зупинити процес, то треба його очолити. Якщо не можна вбити в українців прагнення до свободи й демократії, то треба стати в авангарді.

Головне – щоб біомаса не стала перейматися абсолютно логічними питаннями: а хто ці люди, які закликають нас на боротьбу зі злочинним режимом? Звідки вони взялися? Хто їх фінансує? І хто буде нами правити замісто донецької банди? «Ні-ні! Це – другорядне, це − не головне! Це потім, потім з’ясується! Головне − зупинити бульдозер антинародної влади, вигнати зека, врятувати нашу мову, державу, майбутнє! Спершу треба в бій вступити – а там – видно буде. Так що вперед! Ура! Слава Україні!»

Правда, Віктор Федорович – політик багатовекторний і у разі надмірного тиску зі Сходу має звичку загравати з Заходом. Але на західному фронті теж сталися суттєві зміни. Стратегічні партнери, які ще недавно дружно вітали з перемогою на виборах, не дочекавшись офіційного оголошення результатів, і крізь пальці дивилися, як він ґвалтує Конституцію, підтягли важку артилерію і почали бомбардувати його резолюціями, постановами та ультиматимумами. Не встигли відгавкатися від резолюції Сенату, як дует Клінтон-Ештон видав чергову порцію нагадувань і попереджень. А відомий усім сенатор Маккейн знов підняв меч на захист Ю. Тимошенко. Що він Гекубі? Що йому Гекуба? Так ні ж, хвилюється бравий американський джі-ай, як там наша Джулія. І щоб остаточно добити недолугу українську владу, європейські речники заявили, що чесні вибори – це добре, але недостатньо для підписання Угоди про Асоціацію…

Противники режиму торжествують: «Так його, бандюгана! Досить із ним панькатися!». А от я б не стала так радіти, бо за відсутності потужної, толкової та популярної патріотичної сили, міжнародна ізоляція вдарить більш за все не по бандитам, а по нашому суверенітету, точніше, по решткам суверенітету, які в нас іще залишилися.

Ми ніколи не станемо цивілізованою державою, якщо не будемо критичним до нашої влади і не замінимо оту шантрапу, яка називає себе політичною елітою, на справжню еліту. Але ми також не станемо цивілізованою, суверенною державою, якщо будемо у всіх міжнародних конфліктах винити лише себе і своїх очільників та ідеалізувати своїх стратегічних партнерів.

У кожної нації, як і в особи, є самооцінка. Вона може бути завищеною, заниженою і адекватною. У великих, імперських нації самооцінка зазвичай завищена і вони схильні у всьому себе виправдовувати. Росіяни, наприклад, винуватять у негараздах кого завгодно: тупих америкосів, англосаксів, світовий сіонізм, хохлів-зрадників, чорнож…х грузинів, тощо, тільки не самих себе. Українці впадають у інші крайнощі: вони у всьому винуватять себе і своїх очільників. Газова криза – «оранжевая сволочь нє платіт за газ!». Похолодання стосунків з ЄС та США – наші правителі рилом не вийшли.

Рило у нашої влади дійсно не вельми симпатичне. Але за два роки воно суттєво не змінилося – хіба що вшир роздалося. Коли це рило підносило комусь уран на блюдечку – взяли, не погребували! Коли це рило здавало нашу територію і витирало ноги об Основний Закон – його навіть хвалили, ще й орденом нагородили. А тепер воно вже не вгодне. Тепер його кличуть диктатором, тичуть йому під ніс резолюції й обходять десятою дорогою.

«Європа не може собі дозволити Асоціацію з країною, де нехтують принципами демократії!» − скажуть апологети демократичної спільноти. Не знаю… У ЄС є Угода про асоціацію з Туреччиною, Єгиптом, Тунісом… У Туреччині вже два рази відбувалися військові перевороти, а політична система, яка обмежує низку громадянських прав і свобод, прав національних меншин і надає широкі привілеї військовим, не у всьому відповідає європейським стандартам. Чи була політична та економічна система Єгипту чи Тунісу повністю прозорою та вільною від корупції? Навряд чи, інакше не сталася б арабська весна.

Я не стверджую, що демократичні принципи нічого не значать для європейської спільноти, але практика показує, що часто-густо вона використовує свої принципи не як причину, а як привід, щоб втрутитися у внутрішні справи якоїсь країни, або відмовити їй у чомусь важливому.    

Просто зараз відбувається черговий перерозподіл сфер впливу і Україна знову опинилася під перехресним вогнем. Варіантів два: або нас красиво і політкоректно зливають Путіну, або крупні геополітичні гравці беруть на понт нашого понтового президента, щоб посадити у крісло прем’єра свою фігуру. У будь-якому разі, Україна зараз знаходиться приблизно в такому ж становищі, як Чехословаччина у 38-му році. Поведінка її уряду є останнім чинником, який впливає на вердикт, якщо взагалі впливає…

Європа свого часу дорого заплатила за Мюнхенську зраду. Але історія вчить тому, що вона нічому не вчить – і це стосується не тільки наших пришелепкуватих очільників.  Якби в Україні була більш розумна і солідарна правляча верхівка, ми б за 20 років суттєво послабили газову удавку. Але Україна до 91-го року була російською колонією. І нас ніхто не питав, чи хочемо ми брати газ у Росії і чи хочемо віддавати наші власні ресурси на опалювання усієї європейської частини СРСР. А як тоді пояснити мотиви європейської еліти, що добровільна підсіла на газову голку і досі продовжує ловити кайф у газпромівських СП, нехтуючи золотим правилом енергетичної безпеки: не брати більше 30% енергії з одного джерела?  

А ось вгадайте з трьох разів, про кого ці рядки: «… я маю повне право писати про все, що спаде мені на думку. Право, яким, у свою чергу, не володіє зграя любителів пити коктейлі за рахунок платників податків, тих, хто сплачуючи у ресторані карткою «Віза Голд», пише власне прізвище з помилками. Нікчем, які не зуміли б зробити політичну кар’єру в жодній іншій країні. Суб’єктів, які змушують червоніти нормальних людей, коли … бубнять собі під ніс жахливі нісенітниці, не маючи жодного уявлення про синтаксис, нічого не знаючи про історію та проблеми пограбованої ними країни. Такі виступи не мають нічого спільного зі справжньою політичною дискусією і зводяться до з’ясування, хто з опонентів спромігся більше вкрасти… Це законно, коли пани-депутати кожні два тижні підвищують собі платню, щоб розплачуватися карткою «Віза Голд» з дорогими повіями? … Нам не вистачає культури. Телеведучі, політики, експерти підміняють розумні аргументи банальною демагогією…» Думаєте, це – якийсь андрухович писав про сучасну Україну? Ні, це писав Перес-Реверте про сучасну Іспанію – члена ЄС, НАТО, і.т.д, і.т.п.

І в європах правителі переступають межу закону, про що свідчать недавні судові процеси над європейськими прем’єрами (один Берлусконі чого вартий). І там шкурні інтереси частенько беруть гору над стратегічними інтересамии держави, про що свідчить добра традиція перебиратися з прем’єрських та міністерських крісел у крісла сумнівних СП. Тих, хто вчить нас демократії, важко назвати розумом, честю і совістю нашої епохи…  

І якщо бути об’єктивним, то слід визнати, що оці страшні донецькі бандити – просто дрібні злодюжки порівняно з гангстерами з Уолл-Стріт, отими the best and the brightest, які стоять за ширмою, що називається «перший у історії США президент-афроамериканець» і надувають мильні бульбашку внутрішнього боргу, яка ось-ось лусне і рознесе світову економіку на друзки.

Пора вже усім нашим русофілам і західникам усвідомити, що у сучасній міжнародній політиці, як і тисячі років тому ultima ratio є сила. І що угоди, поступки і знижки на газ отримують не ті, хто покірно виконує чужі умови, а ті хто вміє за себе постояти і не пускає зовнішніх суб’єктів за межі свого суверенітету. Бо самостійною країну робить не герб, прапор і гімн. Незалежна держава – це держава, де зміна влади і політичного курсу обумовлена ВНУТРІШНІМИ чинниками.

Те, що нами нині править, не викликає позитивних емоцій. Воно дурне й безграмотне, воно таке варнякає, що хочеться провалитися крізь землю від сорому за державу. Але ВОНО виросло на наших териконах і його обрали наші громадяни. Точніше, половина електорату свідомо хотіла бачити ОТАКЕ на посаді глави держави, а інша половина не змогла йому нічого путнього протиставити. Це – наша болячка і соціальний організм повинен сам з нею впоратися, інакше в нації ніколи не виробиться політичний імунітет.

Нам не потрібні ведмежі послуги старших братів, хитромудрих кумів, зрадливих стратегічних партнерів та брехливої й імпотентної опозиції, яка програла все, що можна програти, а тепер репетує дурним голосом «Ганьба!», строчить ябеди у всі міжнародні інстанції, перетворює країну на посміховисько і заганяє її в міжнародну ізоляцію. Ми самі повинні покласти край цьому неподобству і самі рішити, куди його відправляти: у Межигір’я до кенгуру, на заслужений відпочинок, на гілляку, чи з чемоданом на вокзал…

Хай збираються, хай радяться, хай пишуть свої резолюції. Чинною резолюцією є лише та, яку прийняв народ…