dniprovska (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
dniprovska) wrote2012-10-02 09:59 pm
dniprovska) wrote2012-10-02 09:59 pm
Про зів'ялі троянди й розчавлені помаранчі
У понеділок, 1 жовтня, в Грузії відбулися парламентські вибори. Перемогу отримав опозиційний блок «Грузинська мрія» під проводом мільярдера Б. Іванішвілі (по-нашому – Януковича ). Ну захотіли грузини покращення – з ким не буває? Михайло Саакашвілі відправляється у опалу, чи той, як його, переходить у опозицію.
Посол США у Грузії вже поздоровив п. Іванішвілі з хорошим результатом на виборах. Хоча цих результатів ще ніхто офіційно не оголошував, але послу і так видно, що результати хороші. А на початку серпня ц.р. до Грузії приїжджали американські сенатори. Вони спілкувалися з представниками влади і опозиції, розпитували їх про стан справ у державі та обіцяли всебічну підтримку у питаннях розвитку демократії, вступу до ЄС та НАТО.
Ми це вже проходили у 2009р. Тоді до нас теж приїжджали високоповажні американські гості, ввічливо спілкувалися з представниками влади та опозиції, розпитували їх про стан справ у державі та обіцяли всебічну підтримку української демократії. Унаслідок такої всебічної підтримки наша демократія завалилася і покотилася кудись у бік Москви…
Правда, недавно (в акурат перед виборами) американці оговталися і вирішили щось у нас підтримати. Якщо не демократію, то принаймні персону, яка завдяки кваліфікованому піару асоціюється на Заході з демократією. Сенатори похапцем прийняли резолюцію, у якій закликали негайно випустити політичних в’язнів (ну, сенаторам, звичайно видніше, хто з наших в’язнів політичний, а хто так…).
Коротше, нас зливають. Ну, якщо не остаточно зливають, то принаймні випихують у сіру зону, на периферію своїх інтересів. Випихують м’яко, політкоректно, під виглядом боротьби за демократію та права людини, з глибокою повагою до волевиявлення народу, і.т.д., і.т.п. Бо зараз криза, бо в демократів повно своїх клопотів, бо їм бракує волі та рішучості, щоб осмикнути крупного політичного агресора (з яким дехто з них у долі), бо вони сподіваються, що все якось само собою утрясеться, що обійдеться малими жертвами… І взагалі, хлопці, треба поважати волю народу. Народ проголосував за ваших опонентів – от і передавайте їм владу, як велять принципи демократії. Головне – щоб перехід влади пройшов мирно та демократично, а там – хоч трава не рости.
Я б не стала робити трагедію з [тимчасової] поразки демократії в Україні і Грузії. Реакція – явище закономірне і минуще. Та й політики, на яких стоїть тавро «кремлівська маріонетка» не такі вже й віддані васали Москви, як здається їхнім опонентам і самому Кремлю. Відступить російська зима, настане новий політичний сезон, і в Грузії знов зацвітуть троянди. А ми помаранчі експортувати більше не будемо – свій політичний продукт виростимо…
Але уроки з поточної ситуації винести необхідно. Ми надто багато надій покладаємо на «стратегічних партнерів». Усі політики в нас обов’язково мають носити розпізнавальні знаки: прозахідний – проросійський. Ми самі даємо привід крупним політичним гравцям використовувати нас у якості пішаків та розмінних карт. Звичайно, така позиція не в останню чергу викликана об’єктивними чинниками: менталітетом електорату, економічною залежністю, географічним положенням, тощо. Але ж треба комусь переломити цей тренд. Тим більше, що Україна, на відміну від Грузії, має набагато потужніший економічний та оборонний потенціал – не має лише еліти, здатної його розвинути.
Менше, ніж через місяць, у нас теж відбудуться парламентські вибори. Перспектива вимальовується далеко не райдужною. Знову до законодавчого органу влади лізе політичний мотлох, а у якості «нових облич» виступають пусті проекти, фінансовані правлячою верхівкою, або Кремлем. Знову країна ділиться на Схід і Захід, а кандидати у депутати на прозахідних і проросійських (при тому, що де-факто вони всі проросійські, бо прозахідні кандидати – це персони, які на ділі, а не на словах є прибічниками демократії та ринкових відносин – таких у нас одиниці). Знову українські політики, як малі діти, бігають жалітися у Брюссель і Вашингтон на «поганого дядю», а їхні малодушні прихильники радіють, зачувши інформацію про можливі санкції проти Януковича і Ко. Чинна ж влада, хоч і відгавкується для порядку, але вже готує активи, щоб задобрити тих, хто може пройтися по ній санкціями…
Цю зграю бовдурів і здирників треба гнати з влади. Але не по сигналу з Брюсселю/Вашингтону/Москви. Ми самі повинні з нею впоратися. Тільки тоді демократичні здобутки будуть тривкими…
Посол США у Грузії вже поздоровив п. Іванішвілі з хорошим результатом на виборах. Хоча цих результатів ще ніхто офіційно не оголошував, але послу і так видно, що результати хороші. А на початку серпня ц.р. до Грузії приїжджали американські сенатори. Вони спілкувалися з представниками влади і опозиції, розпитували їх про стан справ у державі та обіцяли всебічну підтримку у питаннях розвитку демократії, вступу до ЄС та НАТО.
Ми це вже проходили у 2009р. Тоді до нас теж приїжджали високоповажні американські гості, ввічливо спілкувалися з представниками влади та опозиції, розпитували їх про стан справ у державі та обіцяли всебічну підтримку української демократії. Унаслідок такої всебічної підтримки наша демократія завалилася і покотилася кудись у бік Москви…
Правда, недавно (в акурат перед виборами) американці оговталися і вирішили щось у нас підтримати. Якщо не демократію, то принаймні персону, яка завдяки кваліфікованому піару асоціюється на Заході з демократією. Сенатори похапцем прийняли резолюцію, у якій закликали негайно випустити політичних в’язнів (ну, сенаторам, звичайно видніше, хто з наших в’язнів політичний, а хто так…).
Коротше, нас зливають. Ну, якщо не остаточно зливають, то принаймні випихують у сіру зону, на периферію своїх інтересів. Випихують м’яко, політкоректно, під виглядом боротьби за демократію та права людини, з глибокою повагою до волевиявлення народу, і.т.д., і.т.п. Бо зараз криза, бо в демократів повно своїх клопотів, бо їм бракує волі та рішучості, щоб осмикнути крупного політичного агресора (з яким дехто з них у долі), бо вони сподіваються, що все якось само собою утрясеться, що обійдеться малими жертвами… І взагалі, хлопці, треба поважати волю народу. Народ проголосував за ваших опонентів – от і передавайте їм владу, як велять принципи демократії. Головне – щоб перехід влади пройшов мирно та демократично, а там – хоч трава не рости.
Я б не стала робити трагедію з [тимчасової] поразки демократії в Україні і Грузії. Реакція – явище закономірне і минуще. Та й політики, на яких стоїть тавро «кремлівська маріонетка» не такі вже й віддані васали Москви, як здається їхнім опонентам і самому Кремлю. Відступить російська зима, настане новий політичний сезон, і в Грузії знов зацвітуть троянди. А ми помаранчі експортувати більше не будемо – свій політичний продукт виростимо…
Але уроки з поточної ситуації винести необхідно. Ми надто багато надій покладаємо на «стратегічних партнерів». Усі політики в нас обов’язково мають носити розпізнавальні знаки: прозахідний – проросійський. Ми самі даємо привід крупним політичним гравцям використовувати нас у якості пішаків та розмінних карт. Звичайно, така позиція не в останню чергу викликана об’єктивними чинниками: менталітетом електорату, економічною залежністю, географічним положенням, тощо. Але ж треба комусь переломити цей тренд. Тим більше, що Україна, на відміну від Грузії, має набагато потужніший економічний та оборонний потенціал – не має лише еліти, здатної його розвинути.
Менше, ніж через місяць, у нас теж відбудуться парламентські вибори. Перспектива вимальовується далеко не райдужною. Знову до законодавчого органу влади лізе політичний мотлох, а у якості «нових облич» виступають пусті проекти, фінансовані правлячою верхівкою, або Кремлем. Знову країна ділиться на Схід і Захід, а кандидати у депутати на прозахідних і проросійських (при тому, що де-факто вони всі проросійські, бо прозахідні кандидати – це персони, які на ділі, а не на словах є прибічниками демократії та ринкових відносин – таких у нас одиниці). Знову українські політики, як малі діти, бігають жалітися у Брюссель і Вашингтон на «поганого дядю», а їхні малодушні прихильники радіють, зачувши інформацію про можливі санкції проти Януковича і Ко. Чинна ж влада, хоч і відгавкується для порядку, але вже готує активи, щоб задобрити тих, хто може пройтися по ній санкціями…
Цю зграю бовдурів і здирників треба гнати з влади. Але не по сигналу з Брюсселю/Вашингтону/Москви. Ми самі повинні з нею впоратися. Тільки тоді демократичні здобутки будуть тривкими…